7.

Вжууух!
Темночервоне світло.
Двоє молодих людей вилетіли з настінного предмету для красування.
Макс підхопив кровососку, аби вона не впала.
Вони з'явились в якійсь розкішній вбиральні. Їм пощастило, тому що в туалеті нікого не було. За виключенням одного старого дідуся. Сивий худий чолов'яга стояв спиною до новоприбулих і справляв свої природні потреби у пісюар. Дід закінчив, стряхнув, загнав півника до курятника і уважно подивився на пару. Макс у хатньому червоному халаті і Ізабелла в чорній спідній білизні з пальтом в руці.
Вік давав про себе знати. Старий мав проблеми з слухом, тому не почув їхньої появи. 
Кровососка знаходилась в обіймах Темного Винищувача.
- Ох, бешкетники, - дідусь похитав вказівним пальцем перед носом хлопця, усміхнувся і вийшов за двері.
- Накинь пальто, - Макс допоміг своїй спутниці.
- Як ти це зробив? - дивувалась брюнетка вдивляючись в дзеркало, яке її не бачило, - Ти ж не Темний.
- Не важливо. Слухай. Ми в туалеті Торгівельно-розважального центру "Любава". Якщо бути вірнішим, то на четвертому поверсі, в кінотеатрі. Я гадаю, ти знайдеш дорогу на "Вихід". Якщо можеш - поїдь з Черкас. Гадаю, з часом Артур заб'є на тебе.
- Дякую, Максе.
- Дякую до кишені не вкинеш, - хлопчина хитро усміхнувся.
- Що ти хочеш?
- Хочу, щоб було як у кіно. А в кожному крутому фільмі врятована дівчина цілує свого героя.
- Ти забув про мій язик? - здивовано запитала брюнетка.
- Я любитель гострих відчуттів, - Макс притиснув кровососку до себе і став все ближче і ближче схилятись до її вродливого обличчя. - Ти ніколи не задумувалась над тим, що можна цілуватись без язика. Я ніжно цілую твою нижню губу, а ти мою верхню і навпаки.
- Як це? - доросла дівчина не знала елементарного.
- Отак це.
Макс прилип губами до її солодких вуст. 
Вони закрили очі та стали насолоджуватись приємними відчуттями.
Ізабелла відчувала як в її холодному мертвому серці розпалюється вогнище.
Макс відірвався від спокусливої кровососки.
- Тобі сподобалось?
Холодні дівочі пальці провели по своїх вологих холодних вустах.
- Ти перший, хто мене поцілував.
- Люблю бути першим, - Макс посміхнувся і відступив від дівчини.
- І тобі зовсім не бридко цілувати повію?
- Якщо в тебе такий гостренький язичок, то окрім поцілунків ти і мінетом нікого не радувала. Через це і не бридко, - Макс глянув в дзеркало бачучи лише себе, - Я буду йти.
- Ми ще зустрінемось?
- Не думаю.
- А якже кохання, яке з'являється після поцілунку?
- Не бери в голову. То не у всих і не завжди.
- Я гадала, що між нами промайнула іскра.
- Ізабелло, - Макс взяв дівчину за руки, а його карі очі вдивлялись в її зелені, - Це не той фільм. Я не твій Річард Гір, а ти не моя Джулія Робертс. Це твоя особиста вампірська сага, а я в ній лише другорядний п'ятихвилинний персонаж. Ти ще зустрінеш свого Едварда і все у вас буде добре.
- Який, на чорта, Річард Хрін? Яка, в дупу, вампірська сага? - дівчина розгнівалась і прибрала свої долоні від рук Макса, - Ти хотів мене поцілувати, кіноман хрінов. Я гадала що ти запав на мене.
- Заспокійся, - Темний Винищувач вів себе стримано, - Якщо не брати до уваги твій страшний язик, то ти відпадна дівка. Але я віддаю перевагу нормальним, живим, смертним, дівчатам.
- Навіщо? - ледве не плачучи питала Ізабелла, - Навіщо ти мене поцілував?
- Щоб ти знала, яке це відчуття. Щоб не боялась, і в подальшому могла спокійно цілуватись зі своїм коханим хлопцем.
- Ти покидьок, Кропивницький! - на зелених очах з'явились гіркі краплини.
- Вампірські сльози? Невже таке можливо? - здивувався Макс.
- Даремно ти мене врятував! Я не хочу тебе більше бачити! Ніколи!
Ізабелла залишила вбиральню гучно гупнувши дверима.
- Чому я постійно для всих такий поганий? - нерозумів хлопець, який спокійно ставився до данної ситуації.

 Кровососка зникла з міста.
Артур довго ще ображався на свого напарника, допоки той не пригостив його улюбленим темним пивом. Мисливець подобрів, повеселішав, та погодився з рішенням Макса.
А сам герой нашої історії продовдував зустрічатись зі своєю коханою Нікою. І ніби все було добре в молодої закоханої пари, якби не одне але...
Чоловічий розум і серце час від часу нагадували про Ізабеллу.
Макс думав про неї коли йому було нудно. Макс бачив її в снах. Він мовчав. Тримав це в собі і нікому не відкривав таємницю. Кохав одну, але думав про іншу. Невже таке можливо? В звичайних людей - ні, але не в Темного Винищувача. До місця приходить поговорка - В багатих свої причуди.
 І хто знає, можливо колись, з часом, доля їх знову зведе разом. А можливо і ні. Життя, то непередбачуванна річ.
Кінець:)