3.

 Центр міста.
Готель.
Чорні черевики на довгих підборах цокотіли об підлогу.
Повільно, від бедра, легкою та витонченою ходою, прямувала коридором дівчина. Аромат дорогого парфуму підіймався в повітря. 
Незнайомка мала чорне довге та пишне волосся і струнку високу фігуру, яку приховувало червоне пальто. А також, вродливе обличчя. Великі зелені очі, маленький носик та пухкі губи, але її природню красу зпоганювала велитезна кількість макіяжу.
Під очима намазано чорним, накладні великі вії, яскраво-червона помада на губах.
Її погляд випромінював пристрасть.
Дівчина зпинилась біля номеру 47. Не стукаючи в двері вона відразу зайшла.
Велике ліжко було встелене червоними пелюстками троянд, а на столику стояла червона пляшка з вином. Молодий хлопець став обережно наливати спиртне в келихи. Він був худим як тріска, мав великі окуляри та зализане гелем волосся. Одним словом - типовий цнотливий заучка.
Хлопець в білому халаті підійшов до своєї гості.
- Привіт, красуня. Ти вчасно. Люблю пунктуальних людей.
Дівчина скоса поглядала на співрозмовника стоячи в дверях.
- Що? Щось не так? Я тобі здаюся страшним? - занервував молодик.
- Чому? Навпаки. Ти просто красень.
- Оу, дякую. Я аж засоромився, - хлопчина почервонів, але пригостив дівчину келихом червоного вина.
- За зустріч.
- Так.
Він спостерігав за нею, а вона спостерігала за ним. Хлопець відпив вино і дівчина зробила теж саме.
- Тебе звати Андрій, тобі 25 і ти все ще цнотливий. Це ти мені писав в інсті?
- Так. Я неподобаюсь дівчатам. Всі люблять гроші, а звідки вони візьмуться в звичайного комп'ютерного майстра? Друзі кажуть - Який сором. Так і помреш непопаривши качана. - От я і вирішив викликати тебе, професійну повію, аби ти зробила незабутнім мій перший раз.
- Як цікаво, - в очах палав вогонь.
Вона спокусливо збуджувала хлопця своїм поглядом.
- На сайті ти підписана як Ізабелла. Це дійсно твоє ім'я?
- Моє. В честь вина назвали. Мама дуже полюбляла цей солодкий сорт.
- Тому її доця - така солоденька дівчинка. Ну що, перейдемо до справи?
- Як скажеш.
Ізабелла розстібнула гудзики на своєму червоному пальто і скинула його на землю. Хлопець побачив її чорну сексуальну білизну, її витончену фігуру та пишні груди.
Андрій смачно облизнувся.
- Ти просто Богиня.
Дівчина мовчала, а зелені очі спокушали. Вона пхнула хлопця на ліжко, а потім сіла верхи на нього.
- Зроби мене чоловіком, крихітко! - радісно вигукнув Андрій.
Її обличчя враз налилосся злістю, а очі почорніли. Руки здавлювали шию.
- Хто ти, сучий сину? - прошепотіла Ізабелла.
- Я ж тобі розповідав, - з важкістю прохрипів хлопець.
- На мене не діють твої фокуси! Я здатна відчувати темних. Чого тобі  від мене треба, чорте?
- Сексу. Гарячого та бомбезного сексу, - хрипів нечистий намагаючись усміхнутись.
- Ти мені весь вечір пересрав! - невдоволено викрикнула дівка, - Мені потрібна людська кров! А твоя мені нідочого!
Ізабелла залишила ліжко і підняла з підлоги своє червоне пальто.
- Це ти вбиваєш чоловіків? Чим проколюєш шию?
- Тебе це не обходить.
Дівка одягнулась стоячи перед дзеркалом, яке її не бачило. Ізабелла як і вампіри, не мала свого відображення.
Позаду повстав Артур. Він зняв ілюзію і став самим собою. Світле до плеч волосся, сині очі, сірий плащ. В руці сидів срібний кинджал, який готувався до атаки.
Дівчина пізно помітила. Він засадив їй лезо в спину. Ізабелла вирячила очі від болю, а Артур прошепотів на вухо.
- Я не такий як всі темні. Я чужий серед своїх. Я рятую людей від різного потойбічного лайна. Саме такого лайна як Ти. В твоєму тілі срібне лезо, - Артур дивився в дзеркало і бачив лише себе, - Срібло - смертельна зброя для нечистих. Бувай, мала!
Ізабелла тріснула ліктем в обличчя нападнику. Його рука відпустила кинджал, а тіло підкосилось назад. Розлючена кровососка обернулась до свого нападника та вдарила кулаком в груди. Від нелюдської сили Артур відлетів в інший бік кімнати. Ізабелла закинула праву руку назад за спину та витягнула з під лопатки холодну зброю. Рана відразу загоїлась.
Артур підвівся з підлоги та дівка вже була поряд. Вона притиснула мисливця до стіни, впираючись гострим лезом в шию. Срібло ледь доторкнулось до шкіри Артура, але цього вистачило аби завдати болю.  Шипіння, дим, срібло обпікало шкіру. 
Побачивши це, кровососка віднесла лезо трохи назад.
- Не соромно вбивати своїх? Люди - це такі паскуди, які не заслуговуюють на життя.
Артур кинув очима на гостре лезо, а потім на зелені очі дівчини.
- Це не тобі вирішувати. Це їхня земля, а ми тут лише гості, але ведемо себе так, ніби в себе вдома. Прийшли на чужу територію і сіємо хаос. Так не повинно бути. Ми не праві. Це не справедливо. Саме тому, я і перейшов на бік справедливості.
- А зараз, по моїй власній справедливості, ти помреш, - зловісна посмішка з'явилась на обличчі кровососки.
- Стривай. Хочеш вбити мене - вбивай. Але останнє прохання перед смертю. Покажи своє знаряддя вбивства.
- Гаразд. Ти побачиш, - погодилась кровососка.
Ізабелла відкрила рота і звідти поліз язик. Він був не таким як в звичайних людей. Довгий та гнучкий, ніби змія, з загостреним кінцем, який був схожим на накінечник стріли.
- Ох, ти ж срань Господня! - скривився Артур бачучи як вологий довгий язик наближається до обличчя.
Різкий змах та легкий удар. Язик утворив тонкий розріз на пів обличчя. 
Довговолосий блондин зціпив зуби від болю. За декілька секунд, рана загоїлась, а біль зник.
- Невразливий до мого язичка, - хитро усміхалась дівчина сховавши свою зброю за зубами, - але не до срібла.
Ізабелла збиралась перерізати горлянку мисливцеві, як з дзеркала вдарило червоне світло і випригнув він. Темночервоний одяг. На обличчі обтягуюча маска з вирізом для очей та рота. Довгий шкіряний плащ з пишним стоячим  коміром, а в руках, які ховались за рукавичками, грівся японський меч із блискучим срібним лезом.
- Ану геть руки від мого кудлатого дідька! - грізно прокричав герой.
- А ти ще хто такий? - здивувалась Ізабелла.
Макс зробив грубий голос, ніби копіює Бетмена, і з пафосом гордо мовив.
- Я Темний Винищувач, курва!
Дівчина зашипіла. Її очі почорніли , а з рота виліз довгий язик.
- Ах, ти ж, зміюка! - викрикнув винищувач.
Герой збирався атакувати кровососку, але та, схопилась обома руками за Артура і жбурнула його в мисливця. Обидва напарники звалились на підлогу.
Бам!
Посипалось скло.
Ізабелла випригнула у вікно.
- Від мене не втечеш! 
Темний Винищувач підвівся на ноги і вже збирався й собі стрибати за нею, але Артур зпинив хлопця.
- Стій! Ти їй нічого не зробиш. Вона невразлива до срібла.
- Невже? - Макс сховав меч за спину, - Якщо вона смокче кров і нічого її не бере, то вона така ж сама як і звичайні вампіри. Потрібно заколоти її осиновим кілком, а дупу нафарширувати часником. Так, за для впевненості.
Артур запхав кинджал до піхов, які весіли на ремені.
- Ти не міг ще довше погуляти? Вона мене ледь не пришила, - обурився довговолосий мисливець.
- Вибач. Кіно видалось досить цікавим. Я хотів побачити, чим все закінчиться.
- Побачив?
- Так, - на обличчі, яке приховувала маска, з'явилась усмішка.
- Молодець. А зараз, вшиваймося звідси.
- Як? В номері вікно розбите. Тобі доведеться відшкодувати збитки, - зауважив Макс оглядаючи гострі шматки скла, які залишились в віконній рамі.
- Які збитки? Я не знімав цей номер. Я заскочив через дзеркало, тож, вшиваймося звідси допоки не прибігла охорона.
- Вперед!
Мисливці один за одним запригнули в велике настінне дзеркало.
В розбите вікно залітав прохолодний вітер, а на підлозі, непорушно лежали шматки скла.