Розділ 7

«Кохання — це не щось, що ти знаходиш. Кохання — це щось, що знаходить тебе.»
— Лоретта Янг

 У режимі закоханість

Минув тиждень. Виписка Кіари.

— Ну що, готова? — посміхнувшись, запитав Роберт.

— Так, нарешті! Додому, до рідних стін, — радісно відповіла Кіара. — До речі, ти погодував моїх рибок, як я просила?

— Так, звичайно. Я навіть воду змінив!

У Кіари вдома був величезний акваріум із різними видами рибок. Вона обожнювала їх — це був її особливий спосіб релаксу. Дівчина могла годинами сидіти й спостерігати за ними, це її неймовірно заспокоювало.

Добре, — усміхнулась вона. — Нарешті я їх побачу. А, і ось цей букет квітів також беремо з собою.

— Навіщо? — здивовано запитав Роберт, глянувши на розкішні бутони. — Взагалі, що це за квіти? Хто тобі їх дарує?

— Та… то від колег, — ніяково відповіла Кіара, відводячи погляд.

Роберт лише підозріло примружився, але не встиг нічого додати, адже саме цієї миті їхню розмову перервав лікар, який зайшов у палату.

У руках він тримав товсту медичну картку та кілька роздрукованих аркушів — офіційне підтвердження того, що Кіара нарешті вільна.

— Ну що, Кіаро, аналізи чудові, тож тримайте вашу виписку, — усміхнувся медик, протягуючи їй документи. — Але вдома не розслаблятися. Ось тут я розписав графік прийому вітамінів і ліків на наступні два тижні. Ніяких стресів, важких фізичних навантажень і більше відпочинку.

Роберт уважно слухав.

— Я за цим особисто простежу, лікарю, — серйозно запевнив він.

Кіара лише тихо засміялася, ховаючи документи в сумочку. Тепер, коли папери були на руках, вона нарешті відчула, що лікарняний епізод її життя офіційно завершено.

Після розмови з лікарем вони нарешті вийшли з лікарні. Роберт відчинив перед сестрою двері автомобіля, допоміг їй зручно влаштуватися на пасажирському сидінні, і вони рушили додому. Напруга через таємничий букет на певний час згасла в дорозі.

Коли машина м'яко зупинилася біля будинку, Роберт повернувся до Кіари й протягнув їй зв'язку:

— Ось ключі від твоєї машини, вона на автостоянці. Але пам'ятай: тобі ще рано сідати за кермо. Лише через два тижні зможеш сама їздити на роботу.

— Дякую, братику! Що б я без тебе робила? — щиро посміхнулася вона, забираючи ключі.

Переступивши поріг власної квартири, Кіара відчула неймовірне полегшення. Нарешті вдома!

«Привіт, моє царство!» — радісно подумала вона, вдихаючи знайомий аромат рідних стін. Дівчина одразу ж попрямувала до вітальні, де на неї чекав величезний акваріум.

— Привіт, мої рідненькі, — ласкаво сказала вона, підходячи ближче до скла й розглядаючи яскравих рибок. — Мама вже вдома, все зі мною добре. Тепер я з вами.

Роберт, який заносив речі до кімнати, лише тепло посміхнувся, спостерігаючи за цією картиною. Він знав, як сильно сестра сумувала за своїм маленьким підводним світом. Кіара приклала долоню до прохолодного скла, очікуючи, що рибки, як зазвичай, підпливуть ближче до її пальців.

— Ну все, я бачу, що ти в надійних руках своїх плаваючих друзів, — усміхнувся він, підходячи, щоб обійняти її на прощання. — Мені вже час їхати на роботу. Ліки на столі, телефон тримай поруч. Якщо щось знадобиться — одразу дзвони.

— Добре, біжи вже, трудоголіку, — відповіла Кіара, міцно обіймаючи брата. — Дякую тобі за все.

Двері за Робертом зачинилися, і в квартирі запала приємна, рідна тиша.

Вона не збиралася чекати, швидко дістала з кишені телефон, знайшла в месенджері переписку з Мін Су і з посмішкою набрала повідомлення:

«Я вже вдома! Нарешті без цих лікарняних халатів і крапельниць. «Дякую за квіти... Приїжджай, тепер нам ніхто не заважатиме❤️»

Натиснувши кнопку відправки, дівчина прикусила губу від приємного передчуття й затамувала подих в очікуванні відповіді. Проте телефон мовчав.

У цей час Мін Су розмовляв із сестрою.
— Мін Су, привіт! Як ти там? Давно не зідзвонювалися. Я дзвоню, щоб сказати: підкріплення затримується, їх відправили на інше завдання.
Мін Су на секунду замовк, швидко прораховуючи в голові нові терміни. Його обличчя стало суворим.
 

— Якщо їх не буде тиждень… — повільно промовив він, стискаючи кулаки.Тоді в мене залишається всього два тижні, щоб дістати документи?
— Виходить, що так. Якщо за ці два тижні нічого не зміниться, тобі доведеться їхати в Сеул. Ти ж розумієш, що і я, і тато не в захваті від того, що ти намагаєшся повернути документи. До речі, він має зателефонувати тобі днями.Мін Су важко зітхнув.

Ця новина суттєво ускладнювала ситуацію. Попереду був непростий період, і ризики зростали вдвічі. Скинувши виклик, Мін Су глибоко вдихнув, намагаючись повернути самовладання, і нарешті відкрив повідомлення від Кіари. Він кілька секунд дивився на це маленьке червоне сердечко. Його серце стиснулося від ніжності до неї, але водночас і від тривоги за її безпеку. Прочитавши повідомлення Мін Су ніби на мить забув про всі проблеми. Обличчя хлопця пом'якшало, а на губах з'явилася щира посмішка. Кіара була єдиною людиною, яка могла повернути його до життя одним лише коротким повідомленням.

Він швидко набрав відповідь:

«Це чудово, красуне. Сьогодні заїду до тебе десь о 8:00 ❤️».

Кіара відповіла майже миттєво:

«Я хочу сьогодні влаштувати вечір перегляду фільмів, ти не проти?»

«Ні, я завжди за! З мене попкорн, з тебе — фільм))» — відправив він у відповідь.

-«Домовились))» — прилетіло останнє СМС.

Час до вечора пролетів непомітно. Кіара встигла обрати легку романтичну комедію.

Рівно о восьмій нуль-нуль у двері пролунав короткий, знайомий дзвінок. Кіара поспішила відчинити. На порозі стояв Мін Су. В одній руці він тримав велике пакування ще теплого карамельного попкорну, а в іншій — пляшку її улюбленого апельсинового соку. Попри важкий день та тривожні думки, у його очах світилася щира радість від зустрічі.