Розділ 3

«Таємниця має ціну залежно від людей, від яких її потрібно приховувати.»

— Карлос Руїс Сафон

РОЗДІЛ  3 

Конференція

Настав ранок вівторка. Будильник безжально перервав сон Кіари, змусивши її неохоче вибратися з-під ковдри. Попереду чекав насичений день, тож довелося збиратися в прискореному темпі. Вона ще раз переглянула підготовлені напередодні матеріали, освіжаючи в пам'яті тези. До початку залишалася година — якраз достатньо, щоб одягтися й подолати двадцятихвилинний маршрут до офісу.

Біля розчиненої шафи Кіара завагалася. Хотілося виглядати стильно, але стримано. Полиці заповнювали брючні костюми, спідниці-олівці, класичні сорочки та шовкові блузи. Вона приміряла один образ, інший, але кожне відображення в дзеркалі здавалося невдалим.

За кілька хвилин ліжко перетворилося на купу знехтуваного одягу, аж поки погляд не зачепився за елегантну «двійку» графітового відтінку. Кіара швидко вдягнула штани та піджак, який ідеально сів по фігурі, а під низ підібрала світлу сорочку. Цього разу дзеркало нарешті порадувало.

— Ось. Саме те, що треба, — задоволено прошепотіла вона.

Прихопивши ноутбук і робочі папери, дівчина спустилася до машини. Влаштувавшись за кермом, вона мимоволі всміхнулася своєму відображенню у дзеркалі заднього виду — ранок починався непогано. Вона вже завела двигун, як раптом у пам'яті чітко, до мурашок, пролунав голос Мін Су:

«Тихіше. Не кричи».

— Дивно… — Кіара хитнула головою, намагаючись відігнати марення. — Чому він не йде мені з голови?

Тим часом біля виходу з готелю Мін Су зустрівся із сестрою. У заведеному авто на них уже чекав Лео.

— Чорну папку не забув? — діловито запитала Со Йон.

— Усе зі мною, — спокійно відповів брат.

— Тоді їдемо.

Лео відчинив їм дверцята й швидко зайняв місце за кермом. За хвилину автомобіль м’яко рушив з місця.

— Ти як, виспалася? — запитав Лео, ковзнувши поглядом по дзеркалу.

— Майже. А ти?

— Я вже звик до таких ранків, — усміхнувся той, маневруючи в потоці машин. — Сьогоднішній день обіцяє бути довгим.

— Навіть не нагадуй, — тихо засміялася дівчина. — Сподіваюся, все минеться спокійно, без сюрпризів.

— Побачимо.

Мін Су на задньому сидінні мовчки спостерігав за хмарочосами Нью-Йорка, що пролітали за вікном, часом опускаючи погляд на документи, ніби подумки перевіряв кожну сторінку.

Сучасна багатоповерхівка зі скляним фасадом, у якому відбивалося ранкове сонце, зустріла Кіару звичною суєтою. Біля входу вирував натовп: співробітники поспішали всередину, на ходу допиваючи каву чи розмовляючи по телефонах.

Дівчина припаркувалася й попрямувала до холу. Мармурова підлога, прозорі скляні перегородки та лаконічні зони для переговорів створювали атмосферу дорогого корпоративного стилю. На центральній стіні чітко виділявся масивний логотип компанії.

Кіара привіталась з адміністраторкою й піднялася ліфтом на свій поверх. У кабінеті на неї вже чекав роздрукований список гостей конференції. Звичка тримати все під контролем змусила її негайно зазирнути в папери. Погляд ковзав іменами, аж поки не спіткнувся об один рядок.

Дихання перехопило. Серце зрадницьки качнуло кров, викликаючи дивне тремтіння в грудях.

Min Soo.

Вона кілька секунд вдивлялася в латинські літери, відмовляючись вірити власним очам.

— Невже це він?.. Та ні, просто збіг, — заспокоювала себе пошепки.

До початку залишалося десять хвилин.

Разом із колегою та близькою подругою Софі, Кіара стояла біля дверей конференц-залу. Запрошені один за одним проходили всередину, займаючи місця за великим столом.

— Ну що, готова? — підбадьорила Софі.

— Здається, так, — Кіара поправила пасмо волосся й глибоко вдихнула, тамуючи хвилювання.

— Тоді let’s go.

У залі поступово вщух гомін. Організатор підійшов до трибуни й звернувся до присутніх:

— Дякую, що приєдналися до нас. Для нашої компанії велика честь вітати представників корейської сторони та міжнародних партнерів тут, у Нью-Йорку.

Кіара зосередилася, налаштовуючись на синхронний переклад.

— Сьогодні ми обговоримо результати попередньої співпраці та ключові питання, які потребують спільних рішень. — Чоловік зробив коротку паузу, звіряючись із списками.

— Один із наших поважних гостей дещо запізнюється, тому пропоную розпочати з короткого знайомства.

Слово взяв перший представник делегації з Сеула:

— Доброго ранку. Дякую за запрошення. Мене звати...

Кіара почала перекладати — чітко, професійно, бездоганно підбираючи терміни. Аж раптом важкі двері зали знову відчинилися.

Всередину швидким кроком зайшли Мін Су та Со Йон.

— Перепрошуємо за запізнення, — рівним голосом промовив чоловік.

— Нічого страшного, проходьте, — кивнув організатор.

Новоприбулі зайняли вільні крісла.

Кіара впізнала незнайомця в чорному.

— От чорт… це все-таки він…

Вона подумки наказувала собі дивитися куди завгодно, тільки не на нього, але погляд раз у раз мимоволі повертався до знайомого обличчя.

— Кіаро, — ледь чутно шепнула Софі, штовхнувши її ліктем. — Ти перекладаєш?

— Так, звісно, — схаменулася вона, миттєво повертаючись до промовця.

Концентрація танула на очах. Всередині все стиснулося від незрозумілого напруження, коли вона помітила ефектну жінку поруч із Мін Су.

-Хто вона така? Чому вони разом? Дівчина ледь помітно струснула головою, обриваючи власні думки.

-Яка різниця? Ми бачилися всього кілька разів. Він мені ніхто.

Вона змусила свій голос звучати впевнено. Мін Су, який саме гортав документи, почув знайомі інтонації й повільно підняв голову. Їхні очі не зустрілися одразу, але він заворожено застиг.

-Не може бути… Третя зустріч — і знову вона?

Він почав спостерігати за нею — майже жадібно, вивчаючи кожну міміку, кожен жест, ловлячи звуки її голосу.