Незнайомець у чорному

«Зустріч двох особистостей подібна до контакту двох хімічних речовин: якщо є реакція, обидві змінюються.»

— Карл Густав Юнг

РОЗДІЛ 1

Одного осіннього ранку Кіара прокинулася, вмилася, почистила зуби, випила склянку води з лимоном і вирішила піти на пробіжку в парк, який був неподалік від її будинку. Погода була чудова. В повітрі пахло ранковою кавою, листя повільно падало на землю, а люди поспішали на роботу. Кіара одягла навушники, увімкнула свою улюблену пісню й вийшла з дому. Вона бігла знайомою доріжкою, насолоджуючись прохолодним ранком. Навколо було тихо, лише вітер ворушив жовте листя під ногами. Раптом її телефон завібрував у кишені. Вона зупинилася, дістала його й побачила, що їй телефонують по роботі.

— Алло? — відповіла Кіара, трохи переводячи подих.

— Доброго ранку, Кіаро. Вибач, що турбую так рано, але нам потрібно дещо обговорити щодо роботи…

Вона слухала співрозмовницю, час від часу відповідаючи короткими фразами. Саме в цей момент десь позаду почувся швидкий тупіт ніг. Кіара навіть не встигла озирнутися. Хтось на великій швидкості врізався в неї, і вона втратила рівновагу. Телефон випав із її руки, а сама вона опинилася на землі серед жовтого листя.

— Кіара, ти там? З тобою все добре? — лише й чулося з телефону.

Кіара підняла голову й побачила хлопця.

Він був високим, гарної статури, з широкими плечима й підтягнутим тілом. Темне волосся трохи розтріпалося від бігу. На ньому був чорний костюм, біла сорочка й начищені туфлі, що зовсім не пасували для ранкової пробіжки в парку.

Він на мить озирнувся через плече й крикнув:

— Вибач! Не хотів!

І зник за поворотом.

Кіара ще кілька секунд просто сиділа на землі, намагаючись зрозуміти, що щойно сталося.

— Так… Дуже дивний ранок, — пробурмотіла вона, піднімаючи телефон.

Вона навіть не здогадувалася, що цей хлопець ще не раз з’явиться в її житті.

— Точно? Я чула якийсь шум. Що там сталося?

Кіара подивилася в бік, куди зник хлопець, і зітхнула.

— Та нічого особливого. Я була на пробіжці, і мене раптом збив якийсь хлопець.

— Що?! Тебе збив хлопець?

— Ну… так. Саме так, — Кіара нервово засміялася. — Він просто біг, врізався в мене, сказав «вибач» і помчав далі.

— І ти просто відпустила його?

— А що я мала зробити? Бігти за ним?

— Я б на твоєму місці хоча б дізналася, хто це.

— Кіаро… А ти впевнена, що він просто біг?

Кіара насупилася.

— А що ти маєш на увазі?

Вона озирнулася. Алея була порожня. Лише вітер перегортав сухе листя, а десь далеко почувся незрозумілий шум.

— Не знаю.Просто… це звучить дивно.

— Можливо, ти права.

Вона ще раз подивилася в той бік, куди зник хлопець.

І цього разу їй стало трохи неспокійно.

— Знаєш що? — тихо сказала вона в телефон. — Я все-таки хочу зрозуміти, від кого він тікав.

— До речі, я зовсім забула тобі сказати, у нас завтра буде міжнародна конференція.

— Завтра? — перепитала Кіара, намагаючись зосередитися на розмові.

— Так. До Нью-Йорка приїдуть керівники компанії з Кореї та кілька важливих партнерів. Тобі потрібно бути на зустрічі як перекладачці.

Кіара зітхнула.

Вона працювала в Korean Air уже два роки. Була перекладачкою англійської та корейської мов і часто брала участь у важливих міжнародних зустрічах та переговорах. Її робота здавалася спокійною лише на перший погляд. Під час кожної зустрічі вона мала бути максимально уважною: одне неправильно перекладене слово могло змінити зміст сказаного, а іноді — вплинути на подальший хід переговорів. Кіара звикла до цього тиску. Вона добре знала свою роботу й майже ніколи не дозволяла емоціям заважати їй.

Але сьогодні був її вихідний.

— Чудово… Саме цього мені й не вистачало після такого ранку.

— Не хвилюйся, усе буде добре. Але підготуватися треба серйозно. Зустріч важлива для компанії.

— Я зрозуміла. Завтра буду на місці.

Закінчивши розмову, Кіара поклала телефон до кишені й важко видихнула.

«Ніхто не має права псувати мені ранок і мій вихідний», — подумала вона.

Понеділок був її вихідним, і вона зовсім не хотіла думати про роботу.

Кіара поправила навушники, увімкнула музику й знову побігла алеєю, намагаючись викинути з голови і робочі справи, і дивного хлопця, який щойно збив її з ніг.

Їй хотілося просто насолодитися своїм ранком.

Закінчивши пробіжку, Кіара повернулася додому й прийняла душ. Після цього вона ретельно висушила своє світле кучеряве волосся та нанесла на нього засіб для догляду, щоб зберегти його м’якість і блиск. Кіара любила доглядати за собою. Для неї це був не просто спосіб добре виглядати, а маленький щоденний ритуал, який допомагав відчути себе краще. Догляд за шкірою, волоссям, улюблені аромати — вона із задоволенням приділяла цьому час. Після цього Кіара пішла на кухню приготувати собі сніданок. Вона зробила скрембл, нарізала свіжі овочі та заварила трав’яний чай. Чай вона обожнювала — могла пити його в будь-який час доби й завжди знаходила для себе новий улюблений смак.Влаштувавшись на кухні, Кіара нарешті відчула, що цей ранок повертається до звичайного ритму. Поснідавши, Кіара пішла до раковини мити посуд. Вікна на кухні виходили прямо на вулицю, тому під час миття посуду вона мимохідь подивилася у вікно.

І раптом завмерла.

По вулиці йшов хлопець у костюмі. Він розмовляв телефоном.

Кіара придивилася уважніше.

Вона впізнала його голос.

Той самий голос, який сьогодні вранці почувся їй зовсім поруч:

— Вибач! Не хотів!

— Невже це він?.. — тихо промовила Кіара.

Вона швидко витерла руки, вибігла з квартири й вийшла на вулицю.

Хлопець уже майже пройшов повз її будинок.

— Ей, ти, в костюмі! — крикнула Кіара.

Він озирнувся.

Побачивши її, хлопець швидко попрощався зі співрозмовником і поклав телефон до кишені.

Він підійшов ближче.

Їхні очі зустрілися, і Кіара на мить забула, що хотіла сказати.