Післямова від героїв. Частина 2

Котячий протокол №1

Генерал:
Ситуація нестандартна.
Об’єкти «Н.» і «Е.» нарешті здійснили контакт через губи.
Довелося допомагати: демонстрація хвостових сердечок пройшла успішно.
Муркотіння виконано синхронно, без фальші.

Хмаринка:
А ти бачив, як вона вагалася? Я ледве не зірвалася з даху, щоб підштовхнути.
Але вона сама впоралася. Молодець моя людина.

Генерал:
Горджуся дисципліною. Нарешті дія без нескінченних сумнівів.
(Хоча поцілунок був тактичним сюрпризом навіть для мене.)

Хмаринка:
Тепер у нас буде більше чаю з печивом і менше самотніх вечорів.
Я за.

Генерал:
Хм. Головне — щоб вона не змусила його завести ще одного кота.
У нас і так Хаосик.

Хмаринка:
(зітхає муркотливо) Хаосик — це пригоди.
А пригоди — це життя.

Разом (муркотінням):
«♥»

Притча від інженера Гаеля

— Уявіть, — сказав я їм, — що життя це велика машина.
Вона складається з безлічі шестерень: любов, сміх, сльози, випадковості, страхи.
Ви хочете, щоб усі зубчики були рівні й крутилось усе за планом.
Але тоді машина не рухатиме світ — вона просто застрягне.

Справжній рух починається тоді, коли одна шестерня тремтить, інша крутиться надто швидко, а третя взагалі вистрибує й тікає за котом.
Так з’являється імпульс. Імпульс народжує подію. А подія — сміх і зміни.

Тому я й створив котоавтомат.
Не для того, щоб створювати безлад, а щоб нагадувати:
життя працює лише тоді, коли дозволяєш хаосу бути його частиною.

— Ось і вся моя наука, — додав я, закручуючи гайку, яка знову впала, бо її вкрав Хаосик.

✦ Запис із щоденника Хаосика (який він написав лапою по розлитій фарбі)

«Мяу!
Всі серйозні, всі філософствують.
А я? Я знайшов каструлю, заліз у машину і натиснув не ту кнопку.
Всі злякалися, а я став героєм.

Хаос — це я.
Сміх — це я.
І навіть сердечко на стіні — теж я, хоч вийшло криве.

А тепер тсс… піду красти ще одну гайку.
Бо без мене цей світ буде занадто правильним.»

— Хаосик