Глава 26. Бібліотека під котячим контролем

Бібліотека в центрі Лунівейля завжди була місцем, де годинник трохи сповільнювався. Тут запах клею і старого паперу перемішувався з тонкою нотою лаванди — пам’ять про те, що колись сюди клали засушені квіти між сторінок. Той день не був винятком, тільки тепер у тишу вплітався новий ритм: ледь чутне шарудіння лап, тихі «мрр» із поличок і іноді — синхронні гойдання хвостів, наче диригент давав знак.

Коли Ніа відчинила двері, їй назустріч повіяло теплом. У порозі вона застигла: читальний зал був вщент заповнений котами. Вони сиділи на стосах книг, згорнувшись клубочками на м’яких подушках, розвалювалися у читальних кріслах, ховалися в ящиках для карток і насторожено оглядали кожного, хто входив, немов охоронці в пухнастій формі.

— Оце так переворот, — прошепотіла Ніа, відразу занотувавши у блокнот: «Бібліотека: 18:07 — котячий час».

Еріан уже стояв біля великого вікна з олівцем у руці. На аркуші швидкими штрихами з’являлися котячі силуети. Він підморгнув:

— Вони наче справжні читачі. Бачиш? Оцей сивий смугастий — критик. Сидить із підборіддям на лапі й дивиться так, ніби ось-ось напише рецензію.

Ніа розсміялася й помітила біля входу Мірку, яка підпрацьовувала бібіліотекаркою. Вона підбадьорювала двох літніх читачів, які не наважувалися пройти далі. На пальці її рукавички вмостилося кошеня й розглядало люстерко підписки на районні газети.

— Добрий вечір, — привіталася Ніа. — Ви й справді дозволяєте їм… читати?

Мірка знизала плечима й підморгнула:

— А хто я така, щоб забороняти громадянську ініціативу? До того ж вони краще сортують книги, ніж наші волонтери. І шпигунів не допускають.

— Шпигунів? — здивувалася Ніа.

— Ну, — втрутився Еріан, — тих, хто ховає пригоди у покинуті рядки.

— «Мяу», — підтвердив котяра Генерал, який сидів на каталожному шафі. Він виглядав серйозно, як справжній інспектор: спина рівна, хвіст у повітрі, погляд суворий. Варто було комусь необережно грюкнути сторінками, як він одразу кидався з докірливим «мррр!».

Хмаринка ж, навпаки, одразу влилася в атмосферу свята. Вона вистрибнула на стіл для новинок, ткнулася носом у товстий роман і театрально впала на нього боком, наче каже: «Ось, це моя рекомендація дня». Люди в черзі засміялися, а одна дівчина навіть узяла саме цю книжку — «бо коти краще знають».

— Запиши: «Хмаринка: інтуїтивний критик. Генерал: цензор із залізною лапою», — прошепотіла Ніа й сміялася сама з власного формулювання.

У залі тим часом коти розділилися на «жанрові гуртки»: смугасті кошенята облюбували дитячий відділ, товстий рудий кіт вмостився у філософії й раз у раз «задумливо мурчав», чорна кицька на ім’я Лілі навіть почала «читати вголос», видаючи ритмічні звуки, схожі на поезію.

— Запиши ще: «Коти ілюструють тексти тілом», — підказав Еріан, вказуючи на білого двійника, що робив драматичні жести над ілюстрованою енциклопедією.

У цей момент Хаосик, малий бешкетник, почав ковзати по підлозі й зачепив стос книг. Вони хитнулися й от-от мали впасти.

— Тримай! — вигукнула Ніа. Вона підбігла й підхопила важкий том, тоді як Еріан підставив плече під інший. Генерал гримнув гучне «МЯУ!» — і десятки котів одночасно кинулися «рятувати бібліотеку». Вони штовхали носами книжки назад на полицю, лапками вирівнювали сторінки. Це виглядало як справжній «рятувальний загін».

— От і маємо: небезпека як частина вистави, — хрипло прошепотіла Мірка, плескаючи в долоні. — Якщо колись писатимемо літопис, цю сцену точно лишимо без цензури.

Діти захоплено аплодували. Хмаринка ж скористалася моментом, щоб урочисто заплигнути на глобус у кутку зали. Вона прокрутила його лапою й зупинила саме на океані.

— Котяча географія, — пожартував Еріан. — Вона явно хоче у морську подорож.

Генерал з підозрою стежив за кожним рухом Хмаринки, але навіть він не витримав, коли вона підштовхнула глобус йому під ніс. Зрештою він тільки буркнув «мрр» і вмостився поряд — мовляв, хай буде.

Романтика теж не забарилася. На лаві біля вікна пара читала вголос один одному. Хаосик, не втримавшись, підскочив і штурхнув сторінку так, що вона впала жінці на коліна.

— Бачиш, навіть коти хочуть, щоб ми не мовчали, — засміялася вона.

Чоловік обійняв її за плечі. Ніа встигла занотувати: «Розмови, перервані котом — це інтимна пауза».

Вечірка набирала обертів. Коти наче грали ролі: один читав, другий слухав, третій іронічно позіхав. І саме тоді стелаж біля вікна небезпечно захитався.

— Обережно! — крикнула Ніа й разом із Еріаном підбігла. Вони вчепилися у дерев’яну конструкцію, руки ковзали, серце калатало. Генерал скомандував грізне «МЯУУУ!» — і всі коти стали півколом, утримуючи баланс своїми маленькими тілами, ніби це був справжній парад. Хмаринка ж, навпаки, видерлася на верхній рівень і своїм стрибком перекинула найважчу книгу у безпечний бік.

— Запиши: «Небезпека — це тест любові до книги», — видихнула Ніа, коли все врятували.

— І тест того, наскільки швидко ти погодишся діяти разом, — додав Еріан.

Люди й коти святкували спільну перемогу: одні плескали, інші муркотіли. Атмосфера стала ще теплішою.