Глава 24. Міська вечірка хвостів

У центрі Лунівейля вечорами зазвичай тихо. Хіба що музика з кафе на розі, запах свіжого хліба з пекарні та цокіт підборів кількох запізнілих панянок. Але того вечора місто прокинулося, ніби його запросили на бал.

Кожен ліхтар світив так яскраво, ніби змагався з сусідом. Дерева у парку бриніли листям, як оркестрові скрипки. На лавках сиділи закохані пари, і — ось тут починалася справжня магія — поруч із ними на траві сиділи коти й повторювали кожен рух людей.

— Ти це бачиш? — прошепотіла Ніа, тримаючи блокнот біля грудей.

— Як це можна не бачити! — Еріан, який ішов поруч, широко усміхався. — Дивись, он та пара взялася за руки…

І справді: хлопець обережно торкнувся пальців дівчини, а внизу під лавкою два кошенята з усіх сил переплели лапки. Вийшло криво, вони впали й покотилися по траві, але наполегливо знову взялися «за ручки».

— Вони навіть зніяковіли, — засміялася Ніа. — Подивись, як хвости заплуталися.

— Це геніально! — Еріан схопив свій олівець і почав швидко замальовувати сцену в блокноті. — Коти відтворюють наші помилки точніше, ніж будь-який дзеркальний театр.

На іншій алеї якийсь студент розмахував руками, пояснюючи щось дівчині. Біля нього чорний кіт із серйозним виглядом копіював усі жести: то піднімав лапу вгору, то розводив їх убоки, то навіть перевернувся на спину, щоб зобразити «аргумент падіння».

— Це вже не вечірка, а лекція з фізики, — прокоментувала Ніа. — От тільки студент не помічає, що його публіка — з вусами.

Еріан ледь не впустив олівець від сміху:
— Треба ввести нову спеціальність — «котяча риторика».

Хмаринка тим часом приєдналася до «танцювального гуртка» біля фонтану. Там компанія підлітків тренувалася повторювати популярні рухи з міських відео, і десятки котів старанно повторювали кожен па.

Один сірий кіт спробував «покрутити хвостом», але не розрахував сили й звалив сусідку. Та ображено зашипіла, а за мить — вони вже крутилися разом, наче справжня пара на танцювальному турнірі.

— У мене відчуття, що це найкраща вечірка року, — Ніа дивилася, як навколо вирує хоровод котів і людей. — І жоден організатор не брав грошей за вхід.

Еріан кивнув:
— Коли музика народжується з повітря, квитки не потрібні.

У ту ж мить прямо над ними пролунав різкий тріск — один із старих ліхтарів замиготів, ніби теж хотів підтанцювати, і від несподіванки кілька котів розбіглися. Потім зупинилися, озирнулися і синхронно почали імітувати мерехтіння — підстрибували то на одну, то на іншу лапу. Люди зареготали, а хтось навіть вигукнув:

— Дивіться, у нас тепер диско-вогні без електрики!

Ніа засміялася до сліз, але помітила: Генерал, кіт Еріана, сидів осторонь, на бордюрі, з виразом абсолютного несхвалення.

— Твій кіт явно вважає це неподобством.

— Звичайно, — зітхнув Еріан. — Він думає, що парад без командира — це хаос.

Ніа махнула рукою:
— Хай спробує втримати дисципліну на котячій вечірці!

І ніби почувши, Генерал різко зістрибнув, став посередині танцю й голосно «МЯУ!» — так, що кілька людей обернулися. Всі коти на секунду завмерли, наче справді чекали наказу.

— О, почалося, — пробурмотів Еріан.

Генерал урочисто пройшовся, піднявши хвіст, і знову «МЯУ». І коти раптом стали в рівні ряди, ніби вчора таємно репетирували марш.

— Я в шоці, — прошепотіла Ніа. — Це виглядає як армія хвостів.

— Якщо він зараз оголосить шикування по відділеннях, я складу зброю, — додав Еріан.

Та Хмаринка, не витримавши, вибігла вперед, стрибнула на фонтан і почала вертітися на місці, як балерина. Її хвіст малював у повітрі кола, лапки ковзали по каменю. Вода під її рухами здавалася сценою зі світловими ефектами.

І — неможливе сталося: коти масово кинули дисципліну й почали знову танцювати. Генерал ошелешено дивився на цей бунт, але зрештою теж зробив крок… і ще один. Його лапи рухалися невміло, але він таки приєднався.

— Оце так переворот! — Еріан мало не розсміявся уголос. — Хмаринка перемогла диктатуру через танець.

Ніа не втрималася й аплодувала, навіть закрутилася під музику, що долинала з кафе. Еріан, надихнувшись, підхопив її за руку:

— Давай! Якщо коти можуть, ми теж зможемо.

— Я попереджаю: я не танцівниця, — крикнула Ніа крізь сміх.

— Тим краще! — відповів він. — Це вечірка незграбних геніїв!

І вони пустилися в танець — незграбно, смішно, але з таким запалом, що люди на лавках теж почали підтанцьовувати. А коти внизу повторювали їхні рухи, як віддзеркалення, тільки в кілька разів грайливіше.

Один рудий кіт умудрився зробити «колесо», і за ним гурт малюків теж кинувся пробувати. Падали, кувыркалися, піднімалися — і коти падали разом із ними, наче справжні друзі по невдачах.

У парку здійнявся справжній карнавал: коти й люди кружляли, спотикалися, сміялися. Дехто падав у траву, інші підхоплювали, і все це перетворювалося на єдиний живий танець міста.

Ніа відчула, як сміх і тепло переповнюють її, і зупинилася лише тоді, коли Еріан несподівано стиснув її руку. Він глянув у її очі, і в ту мить навколо ніби стихло: навіть коти стали рухатися повільніше.