Глава 18. Прийняття рішення: порядок чи хаос?

Ранок у Лунівейлі починався дивно спокійно. Небо над містом висіло сірим полотном, ніби художник ще не вирішив, які фарби додати: теплі чи холодні. Краплі нічного дощу залишили на черепицях мокрі лисини, і все місто виглядало так, наче прокинулося з важким питанням, яке не давало спокою. Навіть голуби на даху книгарні сиділи незвично тихо, ніби теж чекали на чиюсь відповідь.

Ніа сиділа у книгарні на високому табуреті, блокнот перед нею лежав відкритий. Ручка зависала над сторінкою, але літери не поспішали народжуватися. Їй здавалося, що папір дивиться на неї суворим поглядом учителя: ну, і що ти вирішиш?

Її кішка-хмаринка обіймала лапами горнятко з теплим чаєм (звісно, без рідини всередині — просто «гралася» в людину). Чорний генерал Еріана сидів на касі й, здавалось, намагався балансувати хвостом, як маятником.

— Ну що, — сказала вголос Ніа, — настав час вибору.

Хмаринка подивилася на неї так, ніби погоджувалася. Генерал шипів на власний хвіст, наче сперечався: «порядок чи хаос».

— А я й сама не знаю, — додала вона тихо. — Порядок — це спокій. Але чи він справжній? А хаос — це життя. Але чи я витримаю його?

Абсурдні думки кота-двійника

Несподівано один із «двійників» — кіт із білою плямою на лобі, який з’явився кілька днів тому, — вистрибнув на стіл. Він почав розгортати сторінки блокнота лапами й дивитися так серйозно, ніби збирався написати власну версію філософії.

— Тільки цього бракувало, — зітхнула Ніа. — Філософ-кіт.

Кіт нахилив голову й видряпав на полях щось схоже на «=^.^=».

— О, глибоко, — хмикнула вона. — Це, мабуть, знак, що треба обрати… муркотливу середину.

Хмаринка ображено пирхнула, мовляв: я теж можу таке намалювати. Генерал гордовито розтягнувся на касі, відверто демонструючи: «Порядок. Бо я тут головний».

— Тобто, — підсумувала Ніа, — моя кішка — за хаос, кіт Еріана — за порядок, а цей двійник — взагалі за котячі меми. Прекрасна рада мудреців.

Коти синхронно подивилися на неї — і їй здалося, що вони реально чекають на голосування.

— Я влаштувала референдум, — пробурмотіла вона. — Без мене тепер вирішувати не можна.

Роздуми Ніа

Вона знову втупилася в сторінку блокнота.

«Якщо я оберу порядок — Лунівейль стане передбачуваним. Коти будуть просто котами, книги просто книгами, а я… просто дівчиною з книгарні. Це безпечно. Але чи це я?»

«Якщо ж обрати хаос — дзеркала й надалі оживатимуть, коти відображатимуть наші думки й емоції, і життя стане схожим на театр без сценарію. Це страшно. Але чи не в цьому вся суть?»

Вона закусила губу й підняла погляд на хмаринку.
— А що, як хаос — це і є справжній порядок, тільки більший, ніж я можу зрозуміти?

Хмаринка м’якенько потерлася носом об її щоку. Генерал у цей час, ніби на підтвердження, зіскочив униз і повалив із полиці цілу стопку книжок, що розсипалися по підлозі.

— Дякую, генерал, — скривилася Ніа. — Відчуваю, це був аргумент «за хаос».

Діалог із Еріаном

Двері дзенькнули, і всередину зайшов Еріан. У руках він тримав свіжу палітру й виглядав так, ніби не спав усю ніч. Його очі світилися від хвилювання, а на пальцях були сліди синьої фарби.

— Ти знову говориш сама з собою? — спитав він, усміхаючись.
— Я? — Ніа випрямилася. — Ні, це я проводила… дебати з котами.
— І хто виграв?
— Хаос, здається. Хоча офіційного підрахунку голосів ще не було.

Він сів поруч, поклав палітру на стіл.
— Знаєш, — тихо промовив, — порядок — це коли все відомо наперед. Але справжнє мистецтво народжується з хаосу.
— Ти так кажеш, бо ти художник, — відповіла вона.
— А ти так сумніваєшся, бо ти жива, — посміхнувся він.

Їхні погляди зустрілися. Ніа відчула, як у грудях усе стискається, але водночас — розширюється, ніби хтось розчинив вікно в її душі.

— Я боюся, що місто не витримає, якщо я оберу хаос, — зізналася вона.
— А може, воно тільки й чекає цього, — відповів він. — Бо Лунівейль завжди був трохи божевільним.

— Ти думаєш, я витримаю? — пошепки запитала вона.
— Я думаю, що ми витримаємо, — сказав він. — Бо навіть хаос легший удвох.

Передчуття

У цей момент кіт-двійник стрибнув на касу й урочисто перекинув чорнильницю. Чорнило розтеклося, намалювавши дивний знак — щось між спіраллю й котячим хвостом.

Ніа подивилася на пляму й прошепотіла:
— Хаос сам зробив за мене вибір.

Еріан узяв її руку, обережно, але впевнено.
— То дозволь йому.

Вона глибоко вдихнула, закрила блокнот і вперше за довгий час відчула, що рішення прийнято.

Коти завмерли, немов чекали сигналу. Хмаринка насторожено звела вуха. Генерал сів, мов солдат, що чекає наказу. А двійник підморгнув і скрутився клубком на свіжій чорнильній плямі, залишивши за собою відбиток лапи.

Це було схоже на печатку: вибір зроблено.