Глава 15. Сумніви в дзеркалі хвостів

Лунівейль того дня виглядав втомленим. Дощ поливав дахи, ніби хтось виписував над містом нескінченний список питань. Краплі стікали по вікнах книгарні, і Ніа сиділа всередині за столом, підперши щоку рукою. Перед нею лежав блокнот, але замість слів з’являлися лише криві каракулі: писати чи не писати, вірити чи не вірити, довіритися чи ні?

Її кішка-хмаринка сиділа поруч, хвіст скрутила кільцем і дивилася на господиню з таким виразом, ніби сама мала відповіді, але навмисно мовчала.

— Ти ж теж сумніваєшся? — спитала Ніа, не відриваючись від сторінки. — Чи йти за тим дивним димним хвостом, чи залишитися тут? Чи довіряти Еріану… чи ні?

Кішка повела вухом. І тут сталося дивне.

Коти починають відтворювати сумніви

У книгарню забігли дві двійникові кішки, які ще вчора крутилися біля автомата. Вони почали поводитися… дивно. Одна сіла прямо перед дверима й почала то вставати, то сідати назад, наче не могла вирішити, виходити чи залишатися. Друга ходила колами, ніби обирала, з якої полиці зістрибнути.

— О, почалося, — зітхнула Ніа, піднімаючи очі до стелі.

Ще кілька хвилин — і вже цілий гурт котів метушився книгарнею, повторюючи саме її нерішучість. Одна кішка підіймала лапку, потім одразу ховала. Інша стрибала на стіл, торкалася блокнота й відскакувала назад, залишивши чорну плямку від лапки. Третя сиділа перед дзеркалом у кутку і то підходила ближче, то відбігала, шиплячи сама на себе.

— Вони копіюють мої сумніви, — шепотіла Ніа, тримаючись за голову. — Це катастрофа. Якщо зараз зайдуть клієнти, вони подумають, що тут відкрили філію цирку абсурду.

Комічна плутанина з клієнтами

Двері раптом розчинилися, й увійшов клієнт — пан Іларій, старий філософ із сусіднього будинку. Його капелюх був мокрий від дощу, пальто трішки пахло тютюном. Він хотів узяти нову книжку з есеїв. Але не встиг він підійти до полиці, як одразу чотири коти почали «сумніватися» разом із ним: вони сідали біля кожної книжки й хитали головами, то підходили ближче, то відходили.

— Хм, — задумався Іларій, витираючи окуляри. — То, може, взяти «Про сміливість»?
Коти синхронно відвернулися, ще й один з них позіхнув.
— А може, «Про страх»?
Коти почали ходити колами, немов дискутували.
— Чудово, навіть коти не знають, хто я! — зітхнув він і розсміявся. — Ваш магазин, панно Ніа, тепер дзеркало людської душі. Боюся, наступного разу я не витримаю й принесу їм свій рукопис. Подивимося, чи будуть вони його сумнівати.

Не встиг він піти, як у книгарню зайшла молода мама з дівчинкою. Дитина одразу побігла до полиці з казками. Мама вагалася між «Попелюшкою» та «Червоною шапочкою». І що ви думаєте? Дві кішки одразу сіли біля обох книг, закривши їх пухнастими хвостами.

— О Боже, навіть вибір казки став філософським питанням! — вигукнула жінка.
Дівчинка засміялася:
— Мам, дивись! Казки самі сумніваються!

Діалог із Еріаном серед хаосу

Коли до книгарні увійшов Еріан, він застав справжній безлад: коти розсіяні по залу, одні сидять перед касою й дивляться то на Ніа, то на нього, інші влаштували міні-конференцію на підвіконні, обговорюючи (шипінням і муркотінням), хто з них має рацію.

— Що тут відбувається? — запитав він, сміючись і тримаючи під пахвою нове полотно. — Це вже не книгарня, а лабораторія психоаналізу!

— Вони… відтворюють мої сумніви, — буркнула Ніа, закриваючи блокнот. — Подивися: навіть ця мала хмаринка не знає, чи їй стрибати до тебе, чи сидіти на моєму плечі.

Її кішка справді сиділа на спинці стільця й хиталася вперед-назад, ніби вирішувала, чию сторону вибрати.

— Це мило, — сказав Еріан.
— Це жахливо! — відповіла Ніа. — Я відчуваю, ніби всі мої сумніви вийшли з голови й почали стрибати по книжках.

Він підійшов ближче, нахилився до неї.
— Знаєш, — тихо промовив, — іноді сумніви — це теж частина нас. Але їх треба вміти приручати, як котів.
— А якщо вони приручать мене? — запитала вона.

Їхні погляди зустрілися, і в ту мить усі коти в книгарні синхронно завмерли, дивлячись на них. Це було настільки абсурдно, що Ніа не витримала й розсміялася, закривши обличчя долонями.

Абсурдна сцена

Сміх підхопили діти, які випадково забігли до книгарні, ховаючись від дощу. Вони почали бігати поміж котів, і ті — у віддзеркаленні — робили те саме. У результаті виникла сцена: діти сумніваються, чи бігти праворуч чи ліворуч — і коти бігають так само, врізаючись один в одного.

— Це вже не книгарня, а театр нерішучості, — жартував Еріан, притримуючи двері, щоб ніхто не впав.
— А я — головна актриса, — відказала Ніа, сховавши обличчя в долонях.

В один момент її кішка стрибнула їй на плече, але відразу зістрибнула назад. Вона наче промовляла: «Навіть я не вирішила, чи підтримувати тебе, чи дратувати».

— Бачиш? — Ніа підняла брови. — Власна кішка проти мене!
— Ні, — Еріан засміявся. — Вона просто тренується бути твоїм дзеркалом.

Філософська пауза

Коли клієнти розійшлися, діти висохли під дощем і втекли далі, а коти втомилися від імітації й повалялися просто на підлозі, настала тиша. Книгарня знову стала собою.