Глава 3. Книгарня і котячі шпигуни

Вересневий Лунівейль починав день прозорим повітрям і запахом кориці, що линув від кав’ярні навпроти книгарні. Вулицею вже летіло сухе листя каштанів, зістрибувало на бруківку і ковзало поміж ніг перехожих. Сонце, тепле, але вже не палке, вливалося у вітрини — і світло лягало на книги так, ніби кожна обкладинка була вмита золотом.

Ранок Ніа

У квартирі на третьому поверсі старої кам’яниці Ніа повільно прокидалася. Вона сиділа на краю ліжка, загорнувшись у вовняний кардиган, і дивилася, як сонячна пляма з вікна ковзала по підлозі. Осінь мала той особливий ритм: прокидаєшся ніби раніше, ніж хотілося б, але прохолода змушує вставати.

Кішка — її відображення з котаавтомата — вже була на ногах. Вона сиділа на підвіконні, стежила за голубами й водночас уважно дивилася, як Ніа зав’язує шарф.

— Ти думаєш, я залишу тебе тут саму? — запитала Ніа, намагаючись говорити серйозно.
У відповідь Хмаринка поважно зістрибнула з підвіконня, пройшлася кухнею і стала рівно біля дверей.

— Тобто ти серйозно? — Ніа нахилилася до неї. — Я йду на роботу, це книгарня, там книги, а не… котячий майданчик.

Кішка не ворухнулася. Лише підняла хвіст і муркнула так переконливо, що це звучало як «Я йду з тобою».

— І що я з тобою робитиму? — усміхнулася Ніа. — Ти ж не знаєш цін на книжки.

Хмаринка м’якенько «мяукнула», і Ніа не витримала:
— Ну гаразд, шпигунко. Якщо ти вже вирішила, то я не маю вибору.

Вона акуратно взяла її на руки й загорнула в шарф. Кішка спокійно вмостилася, виставивши назовні лише кінчик носа, і так вони й рушили крізь осінній Лунівейль: Ніа з книгарняним блокнотом у сумці й кішка, яка виглядала так, ніби знала усі секрети світу.

Перший день у книгарні

Коли двері книгарні відчинилися, запах паперу й кави одразу огорнув їх обох. Кішка миттю вистрибнула на прилавок, ніби знала: це її сцена. Вона обнюхала старі книжки, пройшлася по клавіатурі касового апарата, потім зупинилася біля вітрини й поважно вдивлялася в перехожих.

— Ну й що мені з тобою робити? — зітхнула Ніа, підперши голову долонею. — Може, ти вирішила стати моїм співробітником?

Хмаринка відповіла гучним «мрр», наче підписала контракт. І з того моменту вона поводилася як справжня «господиня книгарні».

Вона сіла на стос нових видань і уважно спостерігала, як заходять люди. Коли хлопець намагався нишком переглянути комікси, кішка підійшла і вперлася в його рюкзак носом. Хлопець аж підскочив.
— Це що, охоронна система? — пожартував він.
— Щось на кшталт, — усміхнулася Ніа. — Вона спеціалізується на коміксах і шпигунах.

— Тоді я капітулюю, — хлопець підняв руки догори й засміявся.

Коти і діти

Не лише кішка Ніа відчувала себе тут удома. Інші коти — безпритульні, сусідські, дахові — також зачастили до книгарні. Вони нишпорили між книжок, стрибали на стелажі, дрімали у відділі класики, так майстерно зливаючись із палітурками, що покупці іноді плутали їх із декоративними подушками.

Діти заходили не стільки за книжками, скільки за пригодами.
— Тут точно є двері! — наполягала дівчинка, тицяючи пальцем у стару шафу з енциклопедіями. — Я бачила, як кіт туди стрибнув, а потім зник!
— Це він шпигун! — урочисто оголосив хлопчик, озброєний дерев’яною лінійкою. — Вони всі шпигуни. Вони знають, де двері!

Діти почали переслідувати кішку Ніа. Вона, ніби справжня акторка, витримала паузу: посиділа кілька секунд із кам’яним обличчям, тоді раптово підскочила і побігла між рядами, оглядаючись через плече так, ніби справді вела за собою шпигунську погоню. Діти верещали від захвату.

— Вона нам щось показує! — крикнув хлопчик. — Швидше, вона відкриє двері!

Хмаринка скочила на полицю з казками і застигла там, дивлячись згори так велично, що діти й справді повірили — зараз станеться диво.

— Я ж казала, вона шпигунка! — вигукнула дівчинка. — Вона охороняє секрет!

Ніа не стримала усмішку. Її кішка мала талант — вона грала, як справжня виконавиця головної ролі в театрі абсурду.

Колеги і «битва книг»

Колеги Ніа теж не залишалися осторонь. Вони вигадали собі кумедне змагання: «Хто знайде цікавішу книгу?»
— Подивіться, — урочисто сказав Ярек, молодий консультант із хитрим поглядом, — тут є роман, у якому головний герой розмовляє зі своїм шкарпетком. Це безумовно переможець!
— Нісенітниця! — відмахнулася Мірка, старша продавчиня, яка знала напам’ять півбібліотеки. — Я знайшла кулінарну книжку, де всі рецепти написані в римах. Їж і римуй! Оце так диво!

— А моя кішка, — втрутилася Ніа, — щойно схвалила поетичну антологію. Думаю, це взагалі беззаперечна перемога.

— О, то ми маємо справу з літературним критиком? — підморгнув Ярек.
— Вона й мене критикує, — відповіла Ніа. — Учора відвернула морду від мого борщу.

Усі вибухнули сміхом.

Нотатки Ніа

Коли в книгарні нарешті стало тихіше, Ніа дістала свій блокнот. Маленький, у тканинній палітурці, він пахнув пилом і чаєм. Вона занотовувала: