Розділ 5. Конверт

— Алло! Привіт! Як там ти?

— Привіт! Добре. А ти як, подолав Овідія?

— Частково… Почав його «Скорботні елегії». Цікаво, хоча, дійсно читається непросто.

— А що тобі здалося цікавим?

— Ну… Як… Ось він описує своє вигнання до … Томії. Порівнює цивілізований Рим і диким берегом Понту… Як страждає від холоду та варварських племен. До речі, згадує скіфів і ґетів…

— О, бачу, що читав. Хвалю.

На якийсь момент виникла пауза. Ростислав відчув, що час спливає, і вирішив діяти рішуче.

І він запитав:

— Слухай, у тебе з музики щось новеньке і класне є?

— О, звичайно! Тобі що цікаво? «Рок»? «Диско»?

— Та…різне… Різне…Мелодійне і ритмічне.

— Зараз в моді електронна музика та «нова хвиля». Є «Ultravox», «Kraftwerk». «Oxygène» Жана—Мішеля Жарра. Якщо саме «рок»  – «Queen», «Deep Purple», «Pink Floyd». І дещо інше. З наших – «Машина часу».

— Як ти сказала? «Машина часу»?

— Так. Це рок — гурт, відомий своїми цікавими текстами!

— О, тоді є що послухати! Даси щось переписати?

— У тебе касети?

— Так.

— Не проти. Приходь. Подивимося. О п’ятій будеш?

***

І ось він, ледь стримуючи хвилювання, прийшов до неї з трьома яскраво—червоними гвоздиками у їхню затишну квартиру. Квіти спалахнули, як маленькі маяки, одразу додаючи об’єму та яскравості її кімнаті, яка дихала музикою. Вона була наповнена важкими музичними платівками, світлинами закордонних акторів, постерами фільмів та рок—гуртів.

Разом вони слухали й записували музику. А в цей час гостинна Марія Іванівна пригощала їх чудесними, рум’яними дерунами зі сметаною.

— То це виходить, молодий чоловіче, я вас випадково здружила? Треба ж! Уявіть собі, яка доленосна була наша з вами зустріч! — говорила господарка дому, дивлячись теплим поглядом на Ростислава.

Той сором’язливо кивав, насолоджуючись смаком деруна.

Валя говорила, обережно витираючи губи:

— Мамо, йди. Там по телевізору почнеться твоя улюблена програма. А ми тут … маємо справи.

— А де ж твій тато? — запитав Ростислав, коли мама залишила їх на кухні наодинці.

 — Тато? Який ти допитливий! Усе тобі треба знати…, — Валя злегка засміялася, але відвела погляд і задивилася в тарілку. —  Він десь є. Тому що має бути. Він дуже далеко… Не тут.

…Коли Валя зібралася нанести відповідний візит Ростиславу, він відчутно хвилювався. Що він їй покаже? Книжки? Цим не здивуєш!

Ростислав старанно здув пилюку з моделей вітрильників, що висіли під стелею, сходив до друга і позичив назад свою колекцію значків, яку колись сам йому продав.

Мама, яка непомітно слідкувала за його гарячковими приготуваннями, без зайвих слів принесла букет кремових хризантем і поставила у вазу.

— Ця краса ніколи не буде зайвою, — промовила вона нібито суворо.

Вона ніжно переживала за сина, у якого до цього моменту майже не було друзів.

«Нехай він здружиться з цією дівчинкою. Врешті—решт, у такому віці просто необхідно мати перший досвід стосунків з дівчатами», —  думала вона.

… Валя, прийшовши в гості, справді мало цікавилася музикою. Її, мабуть, цілком вистачало й удома. Зате вона одразу оцінила квіти, немов магніт, встромивши в них свій довгий, цікавий носик.

— Яка краса! У—у—у… Такі квіти, взимку! А ти виявляється естет!

Потім вона довго розглядала дерев'яні вітрильники. Про деякі ставила хитрі запитання.

— Це шхуна—бриг, або бригантина, — охоче пояснював Ростислав. — У неї лише дві щогли й різне парусне озброєння… Прямі вітрила на фок—щоглі та косі – на грот—щоглі. Часто використовувалася піратами, тому й здається такою рішучою!

— Піратами? Цікаво! А я пам’ятаю такі рядки: «У далекім флібустьєрськім морі бригантина піднімає паруси».

—  А, чув таку пісню. У нас у шостому класі на вечорі бардовських пісень таку виконував артист театру. Класна керівниця запрошувала його.

— Це на вірші Когана, — Валя кивнула. — До речі, у нас удома є його збірка поезій. — А що це за море флібустьєрське? Завжди гадала… На карті немовби немає.

— Флібустьєрське море – це Карибське. Саме там було найбільше піратів, — охоче став розповідати Ростислав і розгорнув перед нею цілу географічну та історичну лекцію.

— Ага, добре, — підтвердила Валя, трохи лукаво посміхнувшись одним куточком рота.

Ростислав навіть запідозрив, що вона усе це чудово знає, а питає, можливо, так просто, ніби перевіряючи його.

Оглянувши моделі фрегата та брига, Валя заключила, ніби ставила діагноз:

 — Так ти ж романтик! Ти – відірвана від життя людина!