1

Розділ 1
В одному дитячому будинку "Сонечко" на літньому майданчику у пісочниці сиділа чарівна дівчинка наче сонячний промінчик. Чудова крихітка, всього рочки чотири. Хмурячись, щось ліпила з піску, сопіла, морщачи свій кирпатий носик. Як не намагалася, у неї нічого не виходило, через це дуже засмучувалася. Осторонь стояв хлопчисько років семи, уважно спостерігав за дівчинкою. Коли вкотре малятко зазнало невдачі, хлопчина чортихнувся і підійшов до неї, присів навпочіпки:
- Що робиш?
Здувши світлу прядку з чола, дівчинка серйозно відповіла:
- Дім.
- Дім? А навіщо?
- Тренуюся, ось вилосту і буде в мене свій дім. Треба зараз думати, а то тоді бажання не буде. Так мені сказала Іліна Іванівна.
- Хто буде в твоєму домі жити?
- Як хто? Я!
- І більше нікого?
- Нуу. Ще кішка і собака! Ось! - задоволено відповіла дівчинка. - Ну і ти якщо хочеш?
- Я? - здивувався хлопчина, подумав трохи. - Добре!
- Ось і холошо. Потрібна вода, плинеси - скомандувала малявка.
Ось так починається моя історія. У цей момент.


****

- Олеже, швидше ти можеш їхати? Нас навіть дерева по дорозі переганяють!
Олег скосив погляд на Олю. Яка вона смішна, коли переживає. Уже виросла. Коли її я побачив уперше, вона була зовсім маленька. А тепер гарна дівчина, висока струнка, блакитноока чортівня, яка скільки років йому життя спокійно не дає. Її неприборканий характер пізнавати якомога більше і запальність, скільки разів мотала йому нерви. А зараз вона спізнюється у свій перший день на роботу! Оля мені довго це згадуватиме.
- Ну, будь ласка, миленький, додай газу
- Оль дихай глибше. Все нормально. Ми встигнемо. Я теж там працюю!
- Та ти працюєш уже три роки, тебе там люблять, а я в перший день запізнюся! - сердито бурчала дівчинка.
На роботу ми дісталися вчасно, ще сім хвилин до початку робочого дня. Її перший день пройшов чудово, потрібно порадувати, відсвяткувати. Відпросився з роботи. Потрібно все встигнути, адже для неї це так важливо. Скільки пам'ятаю себе, вона була моєю турботою по життю. Коли її побачив, уперше вона була ще маленькою, але такою спрямованою. Як кажуть у народі: бачить, мета не має перешкод. Тільки всі тріски чомусь дістаються мені. Скільки спогадів, кожен такий неймовірний, ніби все було вчора. Найулюбленіший, напевно, перший день, коли вона стала мені сім'єю. Не знаю, чому, але її мрія стала для нас, дітей вихованців дитбудинку, дороговказом. Скільки разів ми мріяли, обговорюючи, яким буде наш будинок. До дрібниць, пристрасно сперечаючись за кожну дрібницю. Як ми ліпили будинок із піску влітку, а взимку малювали в альбомах. Скільки моментів я зберігаю так трепетно, перший поцілунок, її перші спроби стати дівчиною. Напевно вона стала для мене дивом, після смерті батьків.
Я часто задаюся питанням, як я б жив, якби не познайомився з моєю маленькою чортівкою? Шкода. Думаючи, все це я поспішав з роботи, щоб зробити свято. Як кажуть, підлизатися, бо Оля страшна в гніві.
Посміхаючись про себе, планував, що і як буду робити. Припаркував машину біля будинку, йшов у нашу квартиру, яка стала нашою радістю, гордістю й острівцем у цьому великому світі. Але від мрії про будинок так і не відмовилися. Хоч я працюю як загнаний кінь, будівництво його ще триває, залишилося зовсім небагато, готую своїй дівчині подарунок. Усе як ми мріяли.
Я так сильно занурився в себе, що мало не потрапив під колеса якоїсь машини біля свого під'їзду.
Неочікуваний вибух розірвав тишу. На четвертому поверсі у квартирі Морозових із вікна валив дим. Там жила молода пара з двома дітьми. Я прискорився, перейшов на біг, під'їзд, перший поверх, другий, третій, четвертий. Двері вліво, за ними чувся дитячий плач.
- Марійко, Марійко, ти мене чуєш? Це я Олег, де мама, тато? - кричав я в двері.
Дитячий плач припинився. Тихим хрипким голосом, кашляючи, мені відповіла дівчинка:
- Я не можу її розбудити, тато на роботі.
- А братик де?
- Рома біля мене.
У мене в душі все заледеніло.
- Марійка, чуєш мене, відійди від дверей і братика забери, моя хороша, я хочу увійти. Подалі відійди. Добре?
- Добре! Відійшла.
Відійшовши на кілька кроків, приготував плече, потрібно виламати двері. Один удар, другий, двері старі не подаються. Третій удар, почувся тріск, їх я доламував ногами. Дим повалив новою силою. Увірвавшись у квартиру, не міг дихати, легені горіли, клуби диму наповнювали всю квартиру, побачив відкритий вогонь, який охопив меблі, стіни і стелю. Вдалині чулося виття сирени.
Я побачив дітей, схопив Рому на руки, за руку взяв Машу, спробував вийти з квартири, яка була охоплена вогнем.
- А мама? Треба забрати маму! - виривалася Маша з моєї руки. Я не зміг її втримати, вона побігла вглиб квартири. Я кинувся до дверей, виніс у під'їзд Рому, там уже були люди. Передавши дитину в руки комусь, я повернувся у квартиру.
- Маша?! Маша?! - через дим я не бачив нічого.
Почув плач, дівчинка намагалася розбудити маму. Я кинувся на голос.
Кімната була вся охоплена вогнем. На підлозі лежала мати Маші. Нагнувшись над жінкою, вона не дихала. Вибух або дим забрав її. Я не міг їй допомогти
Схопивши за плечі дівчинку, почав трясти, щоб привести її до тями. У Марічки була істерика. Взяв на руки, спробував покинути кімнату, але вогонь перегородив мені дорогу. Дівчинка звивалася в мене в руках. Я кинувся до вікна, щоб його вибити. Було страшно.
Четвертий поверх, я не міг більше чекати, вогонь підібрався дуже близько, у мене почало тліти волосся від жару. Як міг я, загороджував Машу від вогню. Забравшись на підвіконня, зрозумів, що це дорога в один бік. У мене був вибір і я його зробив. Стрибок. Міцно притискаючи дівчинку до себе, намагався впасти на спину, щоб вона залишилася жива.
Остання моя думка: Пробач мене чортеня!


*****
Я чую голос, він вимагає відповісти на запитання. Яке питання? Мг? Мені потрібно прийняти рішення? Яке рішення? Нічого не розумію. Думки плутаються. Спалах. Моя чортівня! Лавина спогадів!
- Я чекаю відповіді.
- А яке було запитання? - дивний сон.
- Ти йдеш зі мною чи залишаєшся?
- Звичайно, залишаюся!
- Ти впевнений? У ролі якої ти хочеш залишитися на землі?
- На землі? - ще більше плутаюся - собою!
І тут картинка в моїй свідомості, як я стрибаю з дівчинкою в руках з вікна. Тіло впало поламаною лялькою в калюжі крові з дитиною на руках, Маша, плаче, але жива. Жива! У мене все вийшло.
- Ти можеш вибрати ким ти хочеш бути, вибір невеликий, звіром, птахом, духом.
Я подумав ким хочу залишитися біля Олі. Звір і птах не може скрізь пройти, значить залишається тільки один варіант.
- Духом.
- Добре.