Нюрнбергський Трибунал створили чотири країни: СРСР, США Великобританія та Північна Ірландія. До них приєднався тимчасовий уряд Франції. Засновники затвердили і розробили Регламент та Статут трибуналу. Суд складався із чотирьох членів і їх заступників – по одному від кожної сторони.
Підсудними визнали двадцять шість нацистських злочинців.
Їм, а також деяким фашистським організаціям висунули звинувачення в змові на війну, злочинах проти миру, воєнних злочинах та злочинах проти людства. В матеріалах трибуналу були представлені чисельні докази скоєного: свідки, виписки з різних документів, самі документи, висновки різних комісій тощо.
Окремим пунктом розглядався факт страчення нацистами польських солдат і офіцерів під Смоленськом – у Катині. Звинувачувач від Радянського Союзу приділив цьому питанню значну увагу. Зібрав велику кількість доказів того, що саме німецькі карателі вбили польських вояків. Тут тобі і телеграми німецької адміністрації, і посилання на Польський Червоний Хрест, і покази свідків, експертів, висновки комісій… Все дуже детально й системно аби доказати, хто ж все-таки скоїв це злодіяння.
Перед трибуналом виступив зі свідченнями Борис Базилевський – радянський професор астрономії, при німецькій окупації – бургомістр Смоленська. Він розповів, що до початку війни жив та працював у Смоленську. Про Катинський ліс повідомив, що це було улюблене місце відпочинку і прогулянок для жителів міста, жодної особливої охороняємої території в лісі не було, жодного обмеження в доступі не було, він сам бував там неодноразово, востаннє весною 1941 року і бачив там тільки піонерський табір. Таким чином, засвідчив: місця для страти поляків радянськими спецслужбами в Катині аж ніяк не могло бути.
Свідок особисто бачив, як в 1941 році, під час гітлерівської окупації, польські військовополонені будували дорогу. Він навіть пробував визволити з німецького табору, в якому нібито були польські військові, одного полоненого педагога. Базилевський підтвердив, що полонені були живими з приходом гітлерівців, гітлерівці їх розстріляли і він безпосередньо про це дізнався від представників німецької адміністрації.
Таке мало означати: саме німецькі окупанти стратили польських військових.
Як не повірити такому поважному свідку? Як допустити, що він нахабно й цинічно бреше під клятвою говорити правду і тільки правду?
Це зараз ми знаємо справжніх винуватців злочину. А на протязі всього існування СРСР ніхто й ніколи не засумнівався б у правдивості цих показів.
Не менш поважний свідок радянського обвинувачення – професор судової медицини Софійського університету Марко Антонов Марков. Він у складі комісії призначеної гітлерівцями підписав у 1943 році протокол про те, що польські військові за медичними ознаками були страчені раніше приходу в Смоленськ німців, тобто за радянських часів. Але перед Трибуналом фактично відмовився від такого висновку. Тепер заявив: трупи пролежали в землі не раніше останньої чверті 1941 року і що 1940 рік при цьому виключається.
Перед трибуналом виступив також професор судової медицини, доктор медичних наук, головний судово-медичний експерт Міністерства охорони здоров’я СРСР Віктор Прозоровський. Він очолив комісію в яку ввійшли наукові співробітники, професори судової медицини, паталогоанатомії та судової хімії, судово-медичні експерти. Ця комісія встановила, що польських солдат і офіцерів захоронили не раніше осені 1941 року (тобто вже при німецькій окупації). В кишенях вбитих буцімто знайшли листи та документи датовані травнем, червнем 1941 року. Було встановлено, що страчені були вбиті вистрілами в потилицю, а це нібито підтверджує німецький слід, оскільки саме такий характерний слід вбивства довелося бачити Прозоровському в багатьох інших місцях масових розстрілів, які вчинили, як вважається, гітлерівці.
Свідок категорично заявив, що поховання вбитих в 1940 році (тобто за часів повного контролю території владою СРСР) виключається!
Прочитавши та зваживши – сумніву бути не могло – винні нацисти.
Проте ми знаємо, як нещадно і безжально працювала радянська машина. Що їй було примусити говорити таких свідків? Під загрозою смерті і не такі покази даватимеш. Вражають не самі свідки, а те, як масштабно працював над фальсифікаціями радянський апарат, скільки сил і праці покладено для величезної маси матеріалів, скільки було задіяно людей аби скласти до купи, зв’язати з реаліями і системно викласти неправдиві й цинічно брехливі докази.
Крім розстрілу польських військових радянське звинувачення в Трибуналі переклало на гітлерівців чисельні інші свої страшні злочини: жертви Дарницького лісу, зруйнування Києво-Печерської Лаври і самого Києва тощо.
Кожного разу за цими фактами призначалися поважні радянські комісії у складі відомих людей, писалися акти і протоколи, відкривалися кримінальні справи, які завершувалися беззаперечними, здавалось, висновками, що злодіяння скоїли саме німецькі окупанти.
В Києві у склад комісії включили Микиту Хрущова, Павла Тичину, Максима Рильського, ряд професорів, судово-медичних експертів. Вони встановили, що саме гітлерівці розстріляли більше 68 тисяч військовополонених і мирних громадян в Дарниці. Висновок цієї комісії було надано Трибуналу разом з особистим! розслідуванням проведеним Членами Надзвичайної Державної Комісії – Миколаєм, митрополитом Київським і Галицьким та академіком Трайніним.
Так робили не тільки в Києві. В інших містах теж часто в комісіях, які засвідчували злочини німців, а також на допитах в якості свідків були задіяні священики високого чину, напевно, аби придати ваги, розвіяти сумніви в учасників Трибуналу щодо фактів викладених радянським звинуваченням. Особливо цинічно виглядить допит свідка – благочинного церков міста Ленінграда, протоієрея Ломакіна (саме так вказується статус свідка радянською стороною перед судом). Помічник головного обвинувачувача від СРСР – Л.Смирнов вимагав від протоієрея підтвердити факти глумління фашистів над церквою та осквернення святинь. Це при тому, коли за радянської влади, таке глумління й осквернення набуло небачених і нечуваних світом масштабів. Не погребували радянські прокурори використовувати священиків, яких і за людей-то не вважали у своїй країні. Тепер, перед Трибуналом цинічно величали їх протоієреями і благочинними.