Глава 17.

Ірина

Разом з Єйдою ми прогулювалися під стінами замку. Дивлячись на кілька обвалених кімнат не стрималася й нервово розсміялася, згадавши про те що в одній з них могла спати. Відвівши погляд від замку, подивилася на Єйду. В голові все крутилися думки про те якби розпитати дівчину про ту даму. Але побачивши, що Єйда йде ще більш замкнутою ніж зазвичай, вирішила спитати чи гаразд все з нею.

- Чесно кажучи, не зовсім. Є дещо що турбує мене - потупивши погляд в дерево сказала Єйда, мнучися на місці - Це стосовно Валеріса.

- Тільки не кажи, що в тебе з ним нероздільне кохання?! Якщо це так, то мені тебе дуже шкода.

- О, Великий Вестурн, ні! - підвищивши голос відповіла Єйда і я зіткнула з полегшенням - Він якось дивне себе веде.

- Звичайно, я тут не довго, але ще не бачила аби він поводився нормально. Але дивно зрозуміти що тут нормально, а що ні - сказала я показуючи на рога і посміхаючись.

- Вони здаються милими - сказала Єйда, скоріш з ввічливості. Не думаю що вона й справді так вважає. Тим часом ми вже відійшли від замку й він скрився за деревами, але далі в ліс ми не йшли - У нього щось відбувається з Ягою. Про що Князь не знає і думаю навіть не підозрює.

- Чекай! З Ягою, яка Баба? З домиком на курячих ніжках? Яка їсть дітей? - шоковано запитувала я, тим часом поки в мої голові щось прояснювалося. Це непросто невеличка зачіпка! А прямо таки величезний натяк, який важко не зрозуміти.

- Насправді звичайний у неї дім, невеличкий такий. Тільки ось запущений - задумавшись відповіла Єйда, а я уважно слухала все що вона казала - А ти знаєш хто вона?

- Здається наші світи не такі різні, як здається спочатку - підсумувала я й присіла на пеньок, розглядаючи візерунок на юбці.

На деякий час ми обидві замовчали. Не знаю про що думала Єйда, але вона все так само стояла поруч. А ось в моїй голові вертілися думки: згадувалися всі казки, фільми про Бабу Ягу. Скажу чесно, згадала я не багато, але якийсь образ в голові з'явився. Тільки ось нормально подумати мені не дали, бо хтось схопив мене ззаду за плечі й обійняв. А я в котрий раз, з очима по п'ять копійок дивилася на Єйду. Серце пішло до п'ять, скрик вирвався з рота, а лікоть метнувся назад й вдарив того хто там був. І все це сталося само собою.

- Олексо! Що ти робиш?! - скрикнула і Єйда, поки я обернулася назад й своїми синіми очима втупилася в зелені - Відійди від неї.

Ми обидва не звертали на Єйду ні якої уваги. Я розглядала рудого, зігнутого навпіл хлопця який тримався за живіт, а він мене. Так і хотілося протягнути руку й провести по веснянках на його обличчі.

- Хто це? - відвівши погляд запитала я, згадавши про Єйду.

- Син лісового, якого ніхто не вчив як себе поводити - поставивши руки в боки пояснила Єйда, а далі вже звернулася до хлопця - Ти її лякаєш.

- Мене лякає Валеріс й павуки, навіть не знаю що більше. А він милий - посміхнувшись йому сказала я. 

Може є ще надія що це він моя друга половинка? Які шанси, що Амур міг помилитися?

*****

- Не думаю, що я її лякаю - сказав Олекса й випрямився. А коли перевів погляд на Єйду, то ступив крок назад - Ну чого ти?

- Нічого - буркнула Єйда й відвела погляд вбік.

- Гаразд - протягнув Олекса, й присів на пеньок поруч з Ірою - А хто вона? Чи це великий, превеликий секрет, який звичайному лісовому не годиться знати?

- Ти не лісовий, а його син - поправила Єйда, на що той тільки відмахнувся.

- Сьогодні мій старий, а завтра я. Що це з нею? - запитав Олекса показавши пальцем на Іру - І ти так не сказала хто вона.

- Її звуть Ірина і вона гостя нашого Князя - сказала Єйда, недоговорюючи всієї правди - Дуже з далекого краю. Нашою не говорить.

- З такого далекого що я навіть не знаю де це? - міркуючи запитав Олекса, поглядаючи на Іру.

- Не думаю що ти чув про нього - обережно відповіла Єйда, красномовно дивлячись на Іру, тільки ось та не розуміла, чого від неї хочуть. 

- І її одяг теж звідти? Звідки я не знаю... Шкода - зіткнувши сказав Олекса і встав на ноги - Де мені таку кофтинку взяти? Як я взнаю якщо вона нашою не говорить?

- Нам час повертатися. Це була невелика прогулянка, яка вже й так задовго триває - сказала Єйда Ірині та коли та піднялася, взяла за руки й потягнула геть з лісу.

Ірина на прощання махнула рукою хлопцеві. А Олекса поки нахмурившись, ходив від сосни до сосни й про шось думав. Коли дівчатам вже стало видно замок, то до них долинув крик Олекси:

- У нас на весь Амарій одна мова!