Глава 14.

Ірина

Стоя біля дзеркала й намагаючись рівно намалювати стрілки я жалкувала що погодилася. Я дуже хотіла узяти телефон й написати про те що не можу піти. Й все одно що вже повністю зібрана, тільки взутися залишилося. Для прогулянки я одягнула джинси й толстовку з Наруто. Волосся просто розпустила й причесала. Плюси усієї цієї ситуації, то це волосся, яке тепер було шовковисте й блискуче.

Чого ж я чекаю? Чекаю якогось ще знаку, щоб точно не піти. 

Ну така я людина. Мені краще посидіти в дома з книжкою, чи дивлячись якийсь фільм. Це називається інтроверт якщо я нічого не плутаю.І мене це цілком влаштовує.Взагалі класно це ввімкнути музику й пограти в сімс чи в мафію на комп'ютері. Але не йти кудись, в холод, гуляти....

До фарбувавшись я кидала погляд на телефон. Вже майже дванадцята й ось-ось Рита має зателефонувати. Намагаючись відволіктися від очікування, узяла телефон й відкривши ютуб найшла якесь відео, огляд одного з реаліті-шоу. На ньому свій вибір й зупинила, мені  не було особливо важливо що дивитися. Діставши з полки відкриту пачку чіпсів, я сіла на диван. Хоча скоріше лягла, підклавши руку під голову. Ось так я й дивилася відео, під'їдаючи чіпси. Дивилася б й далі, якби не подзвонила Рита. Й що їй казати?

- Отже, не підемо ми нікуди - тяжко дихнувши сказала Рита, а в мене очі полізли на лоба. Аж увірувала в вищі сили.

-Так шкода - награно сказала я, при цьому посміхаючись - А чого?

- Треба з мамою з'їздити до лікарні. Я не знаю на що я їй там треба... Але ж ти знаєш - багатозначно протягнула Рита в слухавку - Тож вже, мабуть, в школі побачимось. 

- Ну то й добре - промовила я, сподіваючись що Рита не почула в моєму голосі радощів.

Попрощавшись вона поклала слухавку, а я ще раз полегшенню видихнула. Люблю коли проблеми, до яких я сама прикладаю руку, самі собою вирішуються! Потягнувшись, я знову зручно влаштувалася на дивані й увімкнула назад відео.

Торленд

Єйда повернулася до замку, через ті самі двері які й пішла. Одне тільки змінилося що кухарки вже не було, скоріш за все пішла у свою комірчинку й спить. Та завжди так: коли не готує їсти, то спить. А готує вона тільки для тих хто живе у цьому крилі, а їх можна перерахувати на пальцях однієї руки. Тож більшу частину дня вона спить.

Єйда пройшла далі по сходах, все так само несучи кошика. На її обличчі була легка посмішка, після знайомства з Олексою. Та й після зустрічі з Ягою, яка виявилася зовсім не такою як розповідають. Багатьом притаманно перебільшувати те, чого вони бояться. Поряд з Єйдою, наче як примара пройшла дівчина в одній лише білій тканині. З неї стікала вода. Єйда просто пройшла мимо, намагаючись не звертати уваги. Собі дорожче.

Тільки ось дівчина не збиралася пройти мимо, й з хитрою посмішкою налетіла на Єйду з обіймами намочивши одяг.

- Урі! - прикрикнула від здивування Єйда.

- Урі, Урі, Урі... - протягнула дівчина не випускаючи з обіймів Єйду, погладжуючи її по волоссю - Тільки не кажи, що збиралася пройти мимо, навіть не привітавшись - осудливо промовила та.

- Просто...У мене купа справ - намагалась виправдатися Єйда, бо розуміла, що заперечувати немає сенсу.

- Так багато, що не можеш навіть якусь хвилинку виділити для мене - дивлячись спідлоба сказала Урі.

- Забагато! Геть йди, рибина - сказав з'явившийся в коридорі Валеріс, йому тільки палиці довгої не вистачало, для більшого ефекту.

Урі повільно відійшла від Єйди й хитро подивилася на Валеріса. Повернувшись на п'ятках вона в останнє вильнула волоссям й пішла далі. Іноді повертаючись назад, щоб подивитися що там роблять. При цьому наспівуючи собі якусь пісеньку.

- Передала? - від разу запитав Валеріс зверхньо дивлячись на дівчину.

- Усе що ви.. - сказала Єйда, але старий на неї шикнув й перебив.

- Кивни просто, навіть у стін є вуха - промовив Валеріс, багатозначно подивившись в бік Урі.

Єйді здалося що в горлі щось таке стало, що говорити вона навіть якби Валеріс й сказав, то не змогла. Дівчина просто кивнула, при цьому намагаючись відкашлятись. Валеріс нічого не сказав й показав рукою, щоб дівчина ішла слідом за ним. 

- Як вона там? Справляється? - запитав Валеріс після довгого мовчання. 

Єйда навіть здивувалася від того що Валеріс запитав справді цікавлячись й без вже звичного бурчання. Нарешті комок в горлі зник, і Єйда вільно вдихнувши відповідає на одному диханні:

- Начеб-то все добре.

- Начеб-то! Начеб-то! Що ще за слово таке?! Буває добро, чи погано. Ніяких "начеб-то"  - знову почав бурчати Валеріс, але більше нічого не запитував про Ягу - Що в кошику?

- Трави - коротко відповіла Єйда, й отримала від Валеріса  злий невдоволений погляд - Тобто..Любенція, стракс і гоза - виправилася дівчина, нервово мнучи кінець коси.

- Ну... Доведеться кудись їх застосувати. Не дарма ж ходила - заходячи в кімнату казав Валеріс, а Єйда пройшла слідом й поставила кошик на шафу - Доречі, довго ти ходила. Чи тобі лісовий дорогу заплутав? 

- Майже - призналася дівчина й легка посмішка знову з'явилася на її обличчя, а рум'янець вкрив щоки. Валерсі ж тільки хмикнув й вирішив не звертати на це уваги - А.. Звідки ви Ягу знаєте? - запитала дівчина коли цікавість все-таки переборола.