Глава 10. Двоедушнік

Ірина

Як тільки чорнявий відійшов до вікна то я змогла розслабитися. А як не напружитися коли біля тебе стоїть худе, кістляве, з чорними патлами й мовчки, не моргаючи, дивиться на тебе? Тим паче при цьому влізаючи в мою зону комфорту. Пальцями знайшовши кулон, я почала його крутити, поки мій погляд був прикутий до Князя, точніше до халата. Якщо бути взагалі точною, то до кишені де, як я була впевнена, все так само лежала каблучка.

Чи наплювати на все, підійти й просто забрати її в нього? Хоча, як вчила мама, добре що хоч щось дали, а не всипали натомість. І в цій ситуації вона права, бо більшість з того що запитав дрищик я вже розповіла Єйді при першій нашій зустрічі. Та й виховання не таке, щоб щось просто так підійти й забрати що тобі не належить. І знову хто ж так виховав? Мама!

А якщо подумати, то не дуже й хотілося. Жила сімнадцять років без тієї каблучки й далі про живу. Зараз все ж таки мене більше цікавить сам Князь. І тільки зараз до мене дійшло розуміння того, що я залишала на одинці в кімнаті з чоловіком, який був одягнутий в лише один халат. І що з того що я акцентую на це увагу? Як на мене, він міг би й одягнутися, а то раптом ще простудить все що не треба.

- Одягнуся вся б – озвучила я свої думки в голос, поки він так і продовжував дивитися у вікно – І що ти там вже побачив, жаднюга?

У відповідь на мене лише кинули мимовільний погляд. Мені навіть здалося що дивися він на мене як на якесь порожнє місце. І так, я це зрозуміла за секунду. Ну а що? Відповіді він отримав, може щось з них собі там зрозумів, а тепер до мене усілякий інтерес втрачено. Що звичайно зачіпає мою гордість.

Піднявшись з ліжка, я поклала на нього ковдру. Ледве не на ціпочках я підійшла до вікна. Звичайно я вже знала що з вікна відкривається чудовий краєвид на природу, але не думаю що саме тому Князь стоїть там.

Ставши поруч з ним, тепер я бачу що він не тільки худий, а ще й високий, бо я ледве дістаю до його плеча. Звичайно те що я підійшла до нього тим самим вже звернула його увагу, тут не треба було награно кашляти. Завів руки за спину, я намагалася удати що цілком зайнята тим що дивлюся у вікно. Коли рука опустилася на моє плече, то тільки тоді я дозволила собі подивитися на Князя. І для чого? Для того, щоб побачити як він рукою показав на мою голову, потім на ґрати на вікнах. Мабуть, він хотів пояснити мені що лізти туди не варто. Від лише думки про це руки самовільні потягнулися до рогів й трохи їх погладили. Сказати що я тоді злякалась, то це нічого не сказати.

І тоді я розсміялася з намагань дрищика, на що той, мабуть, образився й щось гарчав. Мені здається чи це якось мало звучати так: «Дурні жінки, що з них візьмеш». Від чого мені стало ще смішніше. Не знаю куди б це зайшло далі, але повернулася Єйда. На жаль не сама, а разом з Валепіпісом.

- А Валепіпіс нащо? Він мене напружує одним своїм існуванням – сказала я, навіть не подумавши. Хоча нащо думати над тим що говориш, коли тебе усе одно ніхто не розуміє окрім однієї дівчини, яка точно не видасть. Головне посміхатися, щоб інші думали, що я говорю щось хороше.

- Я привела Валеріса – промовила Єйда, мабуть, більш для мене, це видавав її погляд надісланий мені.

Ні, я можу спробувати запам’ятати його ім’я, але, як на мене, мій варіант йому краще личить.

Відійшовши від вікна, й відповідно від Князя, я повернулася назад на ліжко, знову залізши на нього з ногами й укутавшись ковдрою. Тепер на мене трохи налякано дивилася Єйда, Валері…с ледве не закипав як чайник щось при цьому гарчачи, а Князю було відверто кажучи по фігу. А я в цей час думала про те як мені не вистачає гарячого какао.

Мабуть, я все ж таки помилилася коли сказала що цей дідуган мене напружує. Дивлячись на нього я зрозуміла, що насправді він мене смішить. І я справді чекаю з нетерпінням коли з його вух піде пар, а сам він засвистить.

- А скільки вам років? – запитала Єйда, чомусь завжди дивуючи мене своїми запитанням. Хоча чому своїми? Легко можна збагнути що ці питання цих двох.

- Сімнадцять – відповіла я знизуючи плечами, рукою прикриваючи зівок.

- І звичайно ви вже заміжня – як факт промовила дівчина від чого мої очі округлилися.

- Боже збав. Я ще надто молода для цього – відповіла я й коли Єйда переклала мої слова, уважно слухаючим спостерігачам на мене уставилися двоє пар очей в додачі до Єйдених які й так дивилися на мене з подивом.

Гаразд, хтось мені пояснить що тепер я сказала не так?

*******

- Не минуло ще й цілого дня, як це дівчисько повернулося – промовив Валеріс увійшовши до кімнати Князя – Тільки головою десь вдарилася. На стільки сильно, щоб ходити лише в одних шматках тканини, які нічого ж не приховують. Жах, жах, жах.  – бурчав він собі під носа, коса дивлячись у бік Ірини.

- Ну досить, Валерісе – промовив втомлено чорнявий, який був не проти продовжити розмову попиваючи келиха чогось міцного.

- Що досить? Що ця безсоромниця собі дозволяє?! – ледве не кричачи обурювався Валеріс.

- Тільки те, що я даю зробити – зверхньо промовив Князь, якому набридло чути скиглення. Принаймні на сьогодні.

Понад усе Князь хотів зараз послати всіх куди якомога далі, й повернутися до сну, нещодавно котрий так безцеремонно перервали. Але ж ні, він має спершу розібратися, що до чого, й сказати всім іншим, що з цим робити. На жаль всі розучилися думати самим, що зробити, але при цьому загадковим чином згадуючи про це коли потрібно накапостити.