Глава 7.

З самовпевненою посмішкою Князь вийшов зі своїх покоїв, й діставши з кишені халату ключ запер двері. Він хотів бути впевненим в тому, що коли повернеться дівчина буде в покоях. Поправивши халат, Князь, нікуди не поспішаючи попрямував по коридору до переходу у закрите крило замку. Червоне світло лилося через вікна. Його було вдосталь аби вже стали не потрібними запалені факели на стінах. На світанку у Торнелді завжди дуже світло, на відміну від дня, коли світло становиться ще більш бардового кольору і стає майже так само темно як і в ночі. Тому на світанку в замку і в усьому королівстві мало кого можна зустріти. Небагато хто з тих що проживають у Торнелді здатні переносити таке світло.

На зустріч Князю йшла бліда дівчина, одна зі служанок. Її довге блакитнувате волосся було заплетене у дві коси, які майже досягали підлоги. Князь пройшов не звернувши уваги на дівчину. Натомість служанка з невеличким інтересом роздивлялася босого Князя, який прогулювався по замку в халаті. Хоча вона й була русалкою і звикла вже до оголеного тіла, але Князь все ж таки зміг її здивувати. Посміхнувшись своїм думкам служанка відвела погляд й почала тушити факели, аби їх вичистити та запалити знову.

Дійшовши до кінця коридору і повернувши направо, Князь вже йшов коридором закритого крила. Йому було необхідно знайти Єйду, яка якимсь чином розуміла що каже дивна гостя. Стосовно гості у нього були підозри, і розмова з дівчиною спростить їх, чи підтвердить. А розмови, на жаль, без Єйди не вийде. Хіба що це буде змахувати на розмову зі стінкою.

З дверей попереду вийшла спочатку гора ковдр, а поті вже й сама Єйда. Вона ногою закрила двері й вже збиралася йти далі у справах. Хоч крило було закрите, але прибирання ніхто не відміняв, як і замін постелі у кімнатах.

- Стій Єйдо – сказав Князь, не очікувано для дівчини від чого вона злякалася й зронила постіль на підлогу.

Повернувшись лицем до Князя, вона вклонила голову. В думках крутилась лише одна думка, про те як добре що постіль яка впала була ще не випрана. Єйда не осмілюючись дивитись на Князя потупила погляд на його босі ноги.

- Отже, так, те дівчисько як зникло, так і з’явилося. І я хочу з нею поговорити, а без тебе не можливо зрозуміти, що вона цвірінькає – після слів Князя Єйда підвела погляд й в її очах промайнув страх, який він помітив – Як я встиг помітити жива, на її щастя. Прямо зараз ти йдеш зі мною, поки нікуди не ділась. Знову.

- Як скажете Князю, але… - не закінчила Єйда, красномовно кинувши погляд на все так само лежачу на підлозі постіль.

- Занеси назад, не до цього зараз – кинув Князь, склавши руки на грудях.

Кивнувши, Єйда почала збирати постіль. Відкривши двері вона вирішила залишити її біля входу до кімнати.

- Все? Можемо йти? – спитав Князь, затягуючи тугіше пояс.

- Так – тільки й сказала дівчина, й попрямувала вслід за Князем з опушеною головою.

Прямував назад до покоїв Князь швидким кроком. Єйді важко було поспішати за ним, але не наважилася щось сказати, все ж таки він князь. Хоча йшли швидко, це не завадило Єйді потрохи роздивлятися коридори, по яких ніколи не ходила. Усе де бувала дівчина з того моменту як потрапила на службу до Князя, це закрите крило. Вона ніяк не очікувала що зможе хоч і трохи пройтись самим замком. Тим паче потрапити до покоїв князя, до дверей яких вони як раз підійшли.

Діставши ключ, він відчинив двері й увійшов до середини. Перевивши дихання, Єйда не впевнено увійшла слідом. Вона так само зупинилася на місці, як і Князь. Від побаченого у неї відкрився рот.

Ірина, яка була в занадто відвертій сукні, намагалася вилізти у вікно, чи з вікна. З першого погляду складно було зрозуміти. Князь і Єйда підійшли ближче. Не втримавшись Князь стукнув рукою собі по голові й засміявся.

- О, Великий Вестурн за які такі заслуги ти послав мені таке чудо? – підвивши погляд до гори запитав Князь через сміх, який тільки став сильніше коли Ірина почала «цвірінькати» на своєму.

- Здається в неї застрягли рога в ґратах на вікні – нарешті щось промовила Єйда, яка трохи відійшла від побаченого й одягу Ірини.