Глава 9. Козацький рід та місія джури

— Який ще код? Щось я нічого не розумію…

— Ти, Микитко, належиш до дуже давнього, могутнього і містичного козацького роду, — таємниче прошепотіла Лола.

Я здивувався ще більше…

— І до якого це? — теж пошепки спитав я.

— До роду одвічних хранителів нашої землі, традицій, мови, волі і мужності… — сказала Лола.

Від таких новин на мене налинули розгубленість і нерозуміння, що робити далі…

— І як я про все це розкажу дідусю і бабусі? — запитав я, не розуміючи, до кого звернутися за порадою.

— Дідусь і бабуся все знають. Вони не могли тобі все розповісти, тому що ти не повірив би в це, — сказала Буся.

— Ми, манюні, розповідаємо все джурі і навчаємо майстерності, — промовила Нана.

— А хто такий джура? — запитав я в Нани.

— Джура — це хлопчик, що осягає всі премудрості давніх знань і вмінь козаків-характерників. Колись цим займались досвідчені козаки, а зараз ми. Козацтва як такого вже немає, а знання і вміння є. І вони мають бути збережені і використані на благо народу і землі-матінки. Лихо не дрімає і, на жаль, дуже часто приходить до нас…

— Тебе б міг навчити дідусь, але в нього закінчився горобиновий пилок, і Квітку Щастя свою він пожертвував, щоб врятувати наше сховище, — сказала Буся.

— Ой, я вже зовсім заплутався… Що, дідусь теж козак?

— Він не просто козак, а справжнісінький захисник своєї землі! Твій дідусь врятував наш край від страшного лиха далекого 1986 року. Ти про все дізнаєшся! — із захопленням вигукнула Лола.

— Ходімо, ми покажемо тобі сховище.