Глава 3. Розмова в хаті та сімейні реліквії

Швиденько пообідавши, я схопив свою улюблену книгу і помчав до будиночка.

Тим часом у хаті…

— Миколо, що це? А чи не зарано? — тихо промовила бабуся.

— Що ти маєш на увазі?

— Та все ти розумієш. Микитка ж ще маленький. Чи справиться він? — занепокоєно сказала бабуся.

— Він козак! Він наш онук. Ми маємо вірити в нього, — з гордістю промовив дідусь.

Бабуся заклопотано почала прибирати зі столу.

— Йди глянь, Миколо, що Микитка там поробляє.

Дідусь вийшов з хати, підійшов до будиночка, тихенько зазирнув через віконце. Я лежав і із захопленням читав про пригоди Незнайки і його друзів. Дідуся я навіть не помітив.

Дідусь повернувся до хати.

— Читає. Навіть не помітив мене.

— Ой лишенько, що ж нам робити? Може, зателефонуєш синові? Скажеш, що почалося.

— Не треба Сашка турбувати передчасно… Розберемося. Прийде час — зателефоную.

— Що ж робити, що ж робити?.. — зойкнула бабуся.

— Заспокоїтися. Насамперед тобі. І щоб Микитка нічого не помітив. У тебе все готово?

— Так, сорочку я вишила.

— Символи всі? — запитав дідусь.

— Так, наш родинний поліський узор.

— Це добре. Ти молодчинка! — дідусь підійшов і обняв бабусю. — Вчасно справилася.

— А ти вже справився зі скринею? — запитала бабуся.

— Майже, залишилося замовити замок — і все буде готово, — відповів дідусь.

— А маленьку скриньку для стебла кочедижника* зробив? — занепокоїлася бабуся.

— Так, так. Не турбуйся. Я не забув.

— Замовив для захисту? — перепитала бабуся.

— Так, усе зробив так, як треба. Заспокойся. Ми готові. Головне зараз, щоб манюні встигли вчасно підготувати Микитка.

— А як з ними зв’язатися, ти знаєш? Мені здається, у тебе ж закінчився горобиновий пилок, — стурбовано промовила бабуся.

— Так, закінчився. Треба йти до Степана.

— Ти здурів, діду? Серед білого дня будеш з вороною розмовляти? Що про тебе люди подумають! — обурилася бабуся.

Дідусь голосно зареготав і лагідно промовив:

— Заспокойся, Любаню. Ти така дивна, як хвилюєшся. І навіщо ти Степана вороною обізвала?

— А хто ж він?

— Він ворон, — усміхнувшись, промовив дідусь. — Як сутеніє, піду і запитаю, як нам зв’язатися з манюнями.

***

Дочитавши розділ, я повернувся до хати і став допомагати по господарству. День промайнув швидко і без пригод. Трошки стомлений, я швиденько заснув.