Знання та розчарування.

Авантюристи перетнули бар'єр. Повітря зустріло їх приязно — м'якими пахощами свіжих трав та легким прохолодним вітерцем. Після довгого перебування в похмурих і суворих Забутих Землях світ Азгілона здавався якимось нереальним, майже казковим місцем.

Салазар, оглянувши ельфійку, здивовано запитав:

— Еліно, а що з твоїм волоссям?

— Лишила на згадку, — тихо відповіла дівчина.

Маркус миттєво вишкірився й хмикнув:

— О! То ти й справді втріскалася в того демона?!

Еліна довго не думала: вона блискавично підхопила з землі камінь і від душі зацідила воїну прямо в лоб.

— Ще хоч слово — і відчуєте на собі силу моєї вогняної кулі! — грізно заявила вона, зсунувши брови.

— Я взагалі мовчу! — одразу підняв руки Салазар із посмішкою.

Маркус, активно розтираючи гулю на лобі, хрипко мовив:

— Любов — страшна штука!..

— Що ти зараз сказав?! — вигукнула авантюристка, уже розганяючи магію в долонях.

— Мовчу-мовчу! — видав воїн із натягнутою, миролюбною посмішкою.

Тим часом Шен і кабґол поволі поверталися назад. Їм потрібно було знайти нове укриття. Демон ніжно тримав у своїй багряній долоні зрізане пасмо волосся й, замислено дивлячись на нього, тихо прошепотів:

— Ашґол...

Авантюристи ж рушили далі й невдовзі зустріли на тракті старого гнома на возі, запряженому двома міцними, з закрученими рогами, баранами. Старий візник не відмовив подорожнім і залюбки погодився підвезти їх до самого міста.

Коли перед ними нарешті постали величні брами, Маркус зупинився й мовив:

— Ну що ж, чекаю вас за три дні в Гільдії.

Еліна одразу попрямувала до знайомої таверни «Кульгавий Гунал», аби відпочити з дороги. Салазар без зайвих роздумів одразу направився до Гільдії Шукачів Істини разом із здобутими знаннями. А Маркус попрямував до ремісничого району, щоб віддати ковалям свій понівечений у боях обладунок.

Наступного ранку Еліна прокинулася раненько, коли сонце ще навіть не встигло піднятися над горизонтом. Швидко одягнувшись і навіть не снідаючи, вона побігла надвір, перед цим тепло попрощавшись із власником таверни Доріаном.

Вона поспішала до ремісничого району, аби придбати нове спорядження.

Щойно дівчина наблизилася до кварталу майстрів, повітря одразу загусло від важкого жару та кіптяви. Навколо стояв безперервний, оглушливий стукіт важких молотів по ковадлах. Шлях Еліни лежав до самого кінця цього гучного району — до маленької майстерні з вицвілою та покритою сажею вивіскою, на якій уже майже неможливо було розгледіти слів.

Увійшовши всередину, Еліна побачила приземкувату постать: старий, сивий, кремезний гном у важкому шкіряному фартуху завзято щось майстрував. Ельфійка добре знала, що майстра в жодному разі не можна відволікати від роботи, поки той не закінчить важливу деталь.

Минуло кілька годин, перш ніж старий майстер нарешті помітив, що він у кузні не один. Обернувшись, він від несподіванки хрипко закричав:

— Господи, Еліно! Ну не можна ж так лякати старого!

Проте в ту ж мить його обличчя розпливлося в добродушній посмішці. Він квапливо зняв фартух і простягнув руки:

— Ану ходи сюди! Дядько Касекі хоче на тебе поглянути!

Еліна підвелася й із теплою усмішкою запитала:

— То як, дядечку?

— Господи, якою ж ти стала гарною жінкою! Напевно, хлопці за тобою так і бігають!

Ельфійка вмить почервоніла й присоромлено мовила:

— Скажете теж...

А потім, трохи вагаючись, сором'язливо додала:

— Моє серце вже зайняте...

— Що, правда?! — здивовано вигукнув гном. — І хто ж цей молодик, який украв серце нашої Еліни?

— Це поки що секрет... — посміхнулася авантюристка.

— Ну, раз так, то добре, — Згадалося, як я вперше зустрів свою бабцю... Мій батько, як дізнався, що я закохався в звичайну рудокопку, ледь мене на місці не прибив!

— А як почувається пані Даліна? — з цікавістю запитала жінка.

Старий майстер миттєво почервонів і з особливим теплом у голосі відповів:

— Все така ж запальна, як і три століття тому!

— Ну що ж, давай до діла, доню! — мовив Касекі, потираючи долоні.

— Так... Мені потрібно підлатати нагрудник і придбати посох, чим дешевше, бо на дорожчий грошей усе одно не вистачить, — підсумувала ельфійка.

Старий майстер одразу взявся до роботи. Він діяв спритно й упевнено, тож уже за кілька хвилин пошкоджений обладунок був повністю готовий і був, мов новий.

— От що означає найкращий майстер! — захоплено мовила Еліна, оглядаючи роботу.

Касекі лише скромно похитав головою й заперечив:

— Е-ні, до Домазо мені ще дуже далеко...

— Домазо? — перепитала дівчина.

Старий гном замислено погладив свою довгу сиву бороду й з особливою повагою мовив:

— Так... Це легендарний коваль. Кажуть, він живе біля самого жерла вулкана Каразеї і знає прадавній секрет, як кувати зброю з драконячого скла... От би хоч одним оком поглянути на його майстерню! — додав він із тугою в голосі.

— А що це за драконяче скло? — зацікавилася ельфійка.

— О-о, це мрія кожного ремісника — хоча б просто потримати в руках цей дивовижний матеріал! — із захватом відповів Касекі, і його обличчя в цю мить здавалося засяяло. — Кажуть, воно загартоване вогнем дракона, і немає у світі міцнішої та гострішої зброї за таку!

Поки гном із захопленням розповідав про легендарний матеріал, його руки потяглися до стійки зі зброєю: він зняв зі стіни гарний посох зі старого в'яза з мерехтливим синім магічним кристалом на наверші.

Еліна розрахувалася з майстром, віддавши йому п'ятнадцять золотих гондрю. Потім вона схилилася й ніжним поцілунком торкнулася закопченої щоки старого.

Касекі від такої несподіванки миттєво почервонів, як рак, і лише пробурчав під ніс:

— От же ж... Змусила старого зашарітися!

Радісна й задоволена оновленим спорядженням, ельфійка побігла назад до таверни.

У цей час Шен готувався до дороги. Зробивши кілька нових списів і ретельно упакувавши всі речі після ночівлі, демон ніжно погладив кабґола й тихо промовив: