Обіцянка.

Озирнувшись, Шен помітив підходяще місце для укриття: це була масивна брила, що колись упала з верхівки скелі, утворивши собою природний навіс. Група швидко попрямувала туди.

Розмістившись усередині, Шен вправно розклав багаття. Еліна вмостилася навпроти демона, а Маркус і Салазар сіли ближче до вогнища. Кабґол згорнувся поруч із хазяїном.

Ельфійка, звертаючись до багряного, запитала:

— Слухай, а як ви розумієте, що скоро почнеться буря?

— Відчуваю... — коротко відказав Шен.

Зрозумівши, що той зараз не налаштований на балачки, Еліна мовчки сіла, склавши руки на грудях.

За деякий час надворі заревів вітер, піднімаючи в повітря дрібні камінці. Салазар тим часом продовжив вивчення текстів. Маркус не витримав і запитав:

— Ну і що ж там написано?

— Складно сказати, з чого все почалося, — замислено відповів вчений. — Але тут йдеться про те, що війна йшла кілька десятків років... І ще одне: тут сказано про якусь Матір. А так я не знаю значення всіх цих слів.

Маркус замислився, кинув погляд на багряного воїна й запропонував:

— А може, дати йому прочитати?

Шен, почувши це, спокійно мовив:

— Я читати мову предків не вмію.

Остання надія на швидку розшифровку тексту зникла. Вчений зітхнув:

— Ну що ж... Тоді доведеться платити за переклад Шукачам.

Маркус, аби розрядити ситуацію, помітив, що ельфійка не зводить очей із демона, і жартома мовив:

— Еліно, ти в ньому зараз дірку поглядом пропалиш!

Білявка миттєво зашарілася:

— Я на нього взагалі не дивилася! — ображено надула вона щоки й відвернулася в протилежний бік.

Згодом Шен перевів погляд на затягнуте пилом небо й сказав:

— До ранку буря не стихне.

Маркус лише злегка кивнув на знак згоди. Еліна все ще сиділа награно ображена, а Салазар навіть не чув цих розмов, повністю поринувши в дослідження.

Тим часом багряний демон скинув плащ та почав знімати обладунок, оголюючи міцний торс. Еліна крадькома підглядала за ним, намагаючись не видати своєї цікавості. Тіло воїна було повністю вкрите шрамами найрізноманітніших форм і розмірів — кожен із них свідчив про те, що він витримав нищівні удари та заслужив право на ще один подих. Шен дістав шматок тканини, змочив її водою з бурдюка й почал обтиратися від пилу.

Ельфійка не стрималася:

— Так багато шрамів...

— Зламані кістки стають міцнішими. Різана шкіра стає грубшою, — відповів демон і додав: — Моє тіло дуже міцне.

— А скільки тобі років? — тихо запитала авантюристка.

— Занадто мало, щоб показалася друга пара рогів, — мовив багряношкірий.

Еліна хотіла запитати щось ще, але демон м'яко, проте суворо перебив її:

— Досить балачок. Ця земля не чекатиме, коли ти відпочинеш.

Всю ніч вітер завивав, мов поранений звір, б'ючи важким камінням об скелі. На світанку, коли перші промені сонця неохоче пробивалися крізь важкі хмари, група вже зібрала речі та приготувалася рушати далі до Азгілона.

Пройшовши добру годину, вони дійшли до величного лісу залізних дубів — дерев із чорними, як смола, стовбурами. Їхнє листя нагадувало іржаві наконечники списів як за формою, так і за кольором.

Шен одразу застеріг:

— Будьте обережні. Зараз дерева скидають свої плоди.

Пробираючись крізь гущавину, авантюристи час від часу чули глухі удари об землю — ніби десь поруч падав масивний валун. Дійшовши до велетенського дуба в самій глибині лісу, Шен скомандував:

— Привал.

Усі зручніше вмостилися, аби набратися сил перед тривалою дорогою. Шен дістав із торби шматок в'яленого м'яса й віддав його кабґолу — той радісно заходився їсти, майже не жуючи. Демон узяв ще один шматок і почав спокійно перекушувати сам.

Салазар, як тільки випала вільна хвилина, одразу витяг свої папери й занурився у вивчення ієрогліфів. Маркус сидів, розслаблено спершись спиною об дерево. А Еліна все не зводила очей із багряного воїна.

Шен помітив, що ельфійка уважно стежить за кожним його рухом. Певний час він мовчки продовжував їсти, але врешті-решт не витримав і запитав:

— Що, їсти хочеш, м'якотіла?

Еліна зніяковіло кивнула. Демон простягнув їй шматок в'яленого м'яса.

Дівчина обережно взяла частування. М'ясо виявилося жорстким, із характерним присмаком диму, заліза й легким землянистим відтінком.

— І як, до смаку? — перепитав Шен.

— Пробувала й кращі страви, — посміхнулася Еліна.

Багряний дістав із торбини довгастий плід яскравого червоно-помаранчевого кольору й простягнув його дівчині.

— Що це? — запитала авантюристка.

— Спробуй — і дізнаєшся...

Еліна нерішуче взяла плід, понюхала його й здивовано мовила:

— Знайомий запах...

Та варто було їй прокусити товсту шкірку, як у роті розлився справжній ураган смаків: солодкий, медово-ванільний відтінок миттєво змінився металево-кислим, а післясмак подарував бадьору свіжість і приємне легке поколювання на язиці.

Ельфійка від подиву прикрила рот кінчиками пальців, її щоки налилися рум'янцем, і вона захоплено вигукнула:

— О, боги... Нічого смачнішого в житті не куштувала!

— Це плід Пазуло, — відповів Шен. — Для кожного він смакує по-різному…

Шен раптом насторожився. Кабґол миттєво завмер на місці. Демон, квапливо прикриваючи обличчя маскою, суворо мовив:

— Хтось наближається...

Усі різко підхопилися й схопилися за зброю, але багряний демон стиха, проте наказово скомандував:

— Усі на землю!

За кілька десятків метрів від них показався масивний віз, запряжений двома велетенськими ведмедями балтору. У возі стояли міцні клітки з дивними ельфами: їхня шкіра була вугільно-чорною, а очі та волосся були сріблястими. Поряд із возом, озброєні списами, ішли демони — високі, жилаві, із білою, як кістка, шкірою та довгими заігнутими назад рогами.

— Цери... Що б їм, — стиха буркнув Маркус, зтиснувши зуби.

Один із Церів раптом зупинився, почувши дивний звук. Він уважно оглянув довкілля своїми повністю чорними очами, байдуже сплюнув на землю й рушив далі.