Честь воїна.

Еліна, закінчивши лікування Салазара, тихо мовила:

— Лежи, тобі потрібен відпочинок.

Потім вона повернулася до їхнього рятівника й запитала:

— Хто ви... і навіщо нас урятували?

Незнайомець, поволі погладжуючи свого дивного улюбленця, відповів:

— Я не пройду повз...

Його голос був грубим, але дивно заспокійливим. Після цих слів він знову замовк.

Ельфійка підвелася, збираючись перевірити стан Маркуса, але воїн зупинив її застереженням:

— З ним усе добре. Йому треба поспати.

Почувши, як Маркус вже мирно й гучно хропе, Еліна опустилася назад на своє місце.

Незнайомець замислено запитав:

— Що ви тут робите?..

— Ми йшли до руїн на заході, аби дослідити їх, коли на нас напали ті демони, — відповіла авантюристка. Згадавши про загиблого супутника, вона з болем додала: — Треба повернутися й поховати його належним чином...

— Запізно, — відрізав чоловік. — Хіба що ти хочеш поборотися за шматок плоті із зґанші.

— Трупоїди... — з жахом у голосі вимовила Еліна.

Зрозумівши, що повертатися вже немає сенсу, вона спробувала дізнатися більше:

— Можна хоча б дізнатися, хто ви?

Чоловік замість відповіді дістав із торби старі бинти із засохлою кров'ю й спокійно мовив:

— Дожґаро...

Салазар, який лежав напівпритомний, раптом трохи підвівся й вигукнув:

— Знайоме слово! Я десь його вже чув!..

У цей момент чоловік одним рухом скинув каптур і стягнув з обличчя маску. Перед ними постало обличчя кольору запеченої крові з двома маленькими чорними рогами на чолі.

Еліна та Салазар завмерли в німому шоці, усвідомивши, хто сидить перед ними.

— Всемилостива Герфеніє... То ти — Шен?! — вражено мовив Салазар.

— Так, це я, — відповів демон.

Еліна здивовано оглянула його з голови до ніг:

— Матінко моя... Від того виснаженого, замученого демона й сліду не лишилося!

— Я все ще слабкий, — хмуро заперечив Шен. — Не варто думати, що ті четверо були сильними.

— Але ж зараз перед нами сидиш ти, а не вони! — наполягала ельфійка.

— Шанкґоло... Я ще не досить міцний, — наполягав на своєму демон.

— І все ж ти сильно змінився, — м'яко мовила Еліна.

Та не встигла вона договорити, як Шен простягнув їй шматок в'яленого м'яса й суворо відрізав:

— Досить балачок.

Ельфійка взяла частування й замислено спостерігала, як Шен поволі погладжує свого дивного улюбленця. Закінчивши трапезу, вона вказала на створіння й запитала:

— Як його звати?

— У нього немає імені, — відповів багряношкірий. — Він просто кабґол.

Еліна вмить зблідла:

— Що ти щойно сказав?! Це що... самоїд?! Це ж один з найнебезпечніших зоґанів! — вигукнула вона з неприхованим острахом.

Шен злегка вишкірився, показавши гострі зуби:

— Він вилупився поруч зі мною, тому вважає мене частиною своєї зграї.

— А він... на нас не кинеться? — обережно уточнила ельфійка.

— Він виріс біля мене, тому переконаний, що всі двоногі — це кабґоли, — мовив демон із легкою, ледь помітною посмішкою.

— І все ж мені якось не по собі від однієї думки, що я сиджу поруч із кабґолом, — зі скептицизмом зізналася Еліна.

Шен видав кілька дивних клацаючих звуків. Кабґол кумедно схилив голову набік, повільно підійшов до ельфійки, ретельно обнюхав її й, кілька разів покрутившись на місці, влігся просто біля її ніг.

Еліна від такої несподіванки заціпеніла в німому шоці, боячись навіть поворухнутися.

— Він запам'ятав твій запах, — усміхнувся демон. — Тепер ти в його зграї.

— Це взагалі не смішно! — з удаваним обуренням пирхнула дівчина.

Тим часом Салазар вже мирно заснув, а ніч остаточно сповзла на Забуті Землі, мов незваний гість.

— Лягай спати, — спокійно мовив Шен. — Ти під моїм захистом і під захистом Кодексу.

Останнє слово демон промовив із особливою, помітною гордістю.

Еліна все ж наважилася лягти. Та варто було її голові торкнутися м'якої темно-фіолетової шкури зоґана, як накопичена втома миттєво взяла гору. Ельфійка заснула міцним, солодким сном, геть забувши про свій страх перед диким звіром поруч.

Лише інколи вона злегка здригалася уві сні — чи то від важких спогадів про бій, чи то від нічного холоду печери.

Шен мовчки підвівся, узяв ще одну густу шкуру й дбайливо вкрив жінку. Відчувши огортаюче тепло, Еліна остаточно заспокоїлася й занурилася в глибокий сон.

Так і минула ця ніч у дивній компанії.

На світанку, коли нічна прохолода остаточно відступила, Еліна неохоче прокинулася від тихих голосів своїх товаришів. Маркус та Салазар уже снідали біля вогнища, але демона в печері не було.

Ельфійка відкинула хутряну ковдру й раптом помітила кабґола, який згорнувся калачиком просто біля її правого боку.

— Що, теж замерз? — з теплою посмішкою тихо мовила дівчина, гладячи звіра.

Маркус одразу окликнув її й вишкірився:

— Що, Еліно, знайшла собі нового залицяльника?

Салазар миттєво підхопив жарт:

— Боже мій... ну не на першому ж побаченні одразу в ліжко!

Еліна вмить почервоніла від обурення й вигукнула:

— Бовдури! Вам взагалі немає чим зайнятися, окрім як мене діставати?!

Опанувавши гнів, вона озирнулася довкола й запитала вже серйозніше:

— А де Шен?

— Вийшов надвір кілька хвилин тому, — відповіли товариші.

Ельфійка тяжко зітхнула, згадавши події вчорашнього дня:

— Шкода Еріка... Добрий був хлопець.

— Так... Не вистачатиме його вранішніх сніданків, — похмуро мовив Маркус.

Салазар лишень мовчазно натягнув каптур глибше на очі.

— Але життя продовжується, — тихо додала Еліна. — Треба рухатися далі.

— Твоя правда, — погодився Маркус.

За мить до печери увійшов Шен і коротко мовив:

— Ідіть за мною.

Усі три авантюристи підхопилися й пішли слідом за багряним. Він провів їх уздовж скель до невеликого, акуратно викладеного з каміння кургану.

Демон зупинився, глянув на кам'яний надгробок й мовив: