Пригоди та відчай.

У голову коня Еліни з моторошним хрускотом прилетіла каменюка розміром із яблуко, умить розтрощивши тварині череп. Кінь підкосився й з важким глухим звуком упав на лівий бік, завалюючись у пил.

— Чорт забирай! — вилаявся Маркус, побачивши це. — Щось сьогодні ця буря розійшлася надто швидко!

Не гаючи ні секунди, він підхопив ельфійку, спритно висадив її попереду себе на коня, застрибнув сам — і вони всі разом помчали до бар'єру що є духу. Вони заледве встигли перетнути кордон Азгілона, як позаду буря остаточно розійшлася й заревіла, мов поранений звір.

По цей бік бар'єру все було дивно спокійно. Навколо панувала тиша, і лише з боку Забутих Земель доносилося люте завивання буревію та глухі удари каміння, що з силою розбивалося об блакитний, пульсуючий захисний купол. Авантюристи з полегшенням вдихнули повні груди свіжого повітря й поволі попрямували трактом до міста.

Досягнувши Азгілона, вони одразу здали завдання та отримали свою заслужену винагороду.

Після тих подій минуло довгих три роки. Три роки постійних небезпек, вилазок і пригод — як вельми прибуткових, так і глибоко трагічних. Справді трагічних... як і цього разу.

Групу Маркуса оточили чотири кремезні, чорношкірі воїни-демони у важких шкіряних обладунках. Троє з них тримали в руках масивні шиповані дубини. Четвертий — схоже, найстарший, судячи з довжини його єдиного, вигнутого рога на чолі — тримав у руках важкий спис.

Маркус, важко й переривчасто дихаючи, міцно стискав дворучний меч, власними грудьми прикриваючи Еліну. Ельфійка судомно віддавала всі залишки магічних сил, аби врятувати Салазара: авантюристові переламали ребра та розсікли щоку — від самого ока до підборіддя. Неподалік, у густій калюжі крові, лежало ще одне понівечене тіло...

— Що, слабаки?! Боїтеся підійти?! — відчайдушно вигукнув Маркус, зводячи меч.

Один із четвірки щось пробурмотів мовою демонів, але Маркус крізь дзвін у вухах не розчув слів, та й усе одно не знав їхнього сенсу.

Ватажок здивовано глянув на підлеглих і суворо мовив загальною мовою:

— Озукі, Таронго, Пазул! Годі гратися, кінчайте з ними! Забираємо ту жінку — за ельфійку Цери гарно заплатять.

Один із демонів розмахнувся й рушив на Маркуса, високо занісши дубину над головою. Воїн приготувався прийняти бій, міцніше перехопивши руків'я, але удар був такої нелюдської сили, що кремезний авантюрист відлетів убік і важко впав за два метри від того місця, де стояв секунду тому.

Демон вишкірився й зробив крок до беззахисної Еліни, аж раптом пролунав страшний, різкий свист — ніби повітря навпіл розрізало щось неймовірно швидке!

За частку секунди важкий спис наскрізь пробив голову демона, пройшов під ребрами й по саме древко встромився в землю. Руки нападника безвільно обвисли, і тяжка дубина з гуркотом упала в пил.

Другий демон, що стояв неподалік, навіть не встиг нічого збагнути, як другий спис із страшною силою пробив йому груди. Виплюнувши густу кров, він спробував тремтячим пальцем вказати кудись у темряву — і бездиханно вальнувся на ґрунт.

Двоє інших демонів миттєво встали спиною до спини, гарячково роздивляючись навкруги.

— Ти бачиш його?! — злякано вигукнув один.

— Ні! А ти?! — відповів ватажок.

І за мить із-за найближчої скелі повільно вималювався силует. Високий, підтягнутий чоловік у старому, потріпаному дорожньому плащі ступив уперед.

У кожній руці він тримав по важкому бойовому спису.

Маркус лежав у пилу, судомно хапаючи ротом повітря, і навіть не міг підняти голови, аби поглянути, хто саме до них наближається.

Еліна продовжувала судомно чаклувати над пораненим Салазаром, намагаючись крізь сльози розгледіти обличчя воїна, який щойно за мить обірвав два життя.

Незнайомець у плащі наблизився й одним швидким рухом замахнувся. Спис шугнув у повітрі з шаленою швидкістю! Старший демон в останній момент встиг відхилитися, але його напарник позаду виявився повільнішим — зброя наскрізь пробила йому макітру, і масивне тіло бездиханно звалилося в грязь.

Ватажок чорношкірих, залишившись один, міцніше перехопив свій спис і люто гукнув:

— Я — син клану Чорних Псів! І я клянуся рогом мого батька: коли я з тобою закінчу, від твого гнилого тіла не залишиться навіть шматка м'яса на вечерю трупоїдам!

Незнайомець у плащі навіть не уповільнив кроку, мовчки скорочуючи дистанцію.

Ватажок оскаженіло рвонув уперед, роблячи смертоносний випад! Але незнайомець ішов далі з такою крижаною спокійністю, ніби йому було абсолютно байдуже до зброї ворога.

Коли демон наблизився на відстань удару, мовчазний воїн легко парирував випад списа своїм і миттєво контратакував, пробивши вістрям ліве плече противника. Демон дико заволав від болю — його поранена рука безвільно обвисла, більше не спроможна тримати зброю.

Бачачи це, незнайомець просто кинув свій спис на землю, демонструючи чіткий намір добити ворога голими руками.

— Думаєш, зможеш здолати мене без зброї?! — проричав поранений ватажок.

Незнайомець зробив стрімкий ривок убік, одним точним рухом вибив зброю противника, а далі обрушив на нього серію нищівних ударів. Наостанок він підскочив, обома руками мертвою хваткою вхопився за єдиний ріг демона й з усієї сили вдарив коліном прямо в щелепу.

Від цього страшного удару демон зробив кілька безладних кроків назад і вальнувся без тями.

Незнайомець у плащі спокійно підійшов, підняв із землі спис і одним точним рухом загнав його прямо в серце непритомного ворога.

Еліна сиділа на колінах у німому шоці від того, з якою холоднокровною люттю та майстерністю розправилися з нападниками.

Незнайомець повернувся до авантюристів, підійшов до Маркуса й злегка штурхнув його чоботом, перевіряючи, чи той ще живий.

— Ні... Благаю, тільки не вбивайте нас! — перелякано вигукнула ельфійка.

У ту ж мить вона зустріла погляд його очей — пронизливих, зелених і абсолютно холодних. Його рот та ніс прикривала цупка тканина, що слугувала захистом від абразивного пилу Забутих Земель.