ЕПІЛОГ

Наступного дня Лариса з Іллею подали заяву до РАЦСу. І не тому, що лікар не міг мати особистих стосунків зі своєю пацієнткою, а тому, що жити нарізно вони тепер більше не змогли б.

Ларочка взяла Санту, деякі свої речі та переїхала до Іллі. Песик трішки посумував за старим місцем проживання, але поруч була улюблена господиня, а ще той неймовірно лагідний чоловік, що часто бавився з ним, наче з дитиною. То яка різниця: в якому куточку лежатиме його затишний килимок?

Телефоном Лариса нічого не сказала батькам, але зустрічати засмаглих предків у Бориспіль – чарівна парочка закоханих поїхала разом. Саме там теща вперше побачила лікаря Іллю в якості свого майбутнього зятя.

Як годиться (у цій ролі) жінка повиступала трохи, але страшенно зраділа не тільки тому, що донька знайшла свого судженого, а й звісно професіоналу, котрий добре піклуватиметься про її нещасну дівчинку.

Від пишного весілля наречені відмовились і свято пройшло скромно, по-домашньому. А ще батьки Бабичі дуже переживали, що Київ хоч і велике місто, але вірогідність випадкової зустрічі з небажаними знайомими тут інколи досягає 100%.

Ну, а для Лариси та Іллі набагато важливішим було їх блаженне Кохання й економія сімейного бюджету, заради давно запланованої поїздки до моря.

Всі пам’ятають, як дівчина мужньо боролася зі своїми страхами та боялась покохати. Але її одеський янгол-охоронець, з власного досвіду, порадив не відмовлятися від щедрого дарунка долі та безстрашно відкрити душу для прекрасних почуттів.

Тоді ж, далекоглядний патрульний запросив майбутніх молодят, у шлюбну подорож, до свого міста. Так гарячого місяця серпня, Лариса з Іллею сіли до авто та й помчали дорогами України на зустріч з людьми, що здається стануть їх щирими друзями.

Звісно вони взяли з собою неодмінного члена родини – спанієля Санту. А на гамірному Одеському вокзалі, як і обіцяв, молодят зустрічав старший сержант патрульної поліції – Віктор Коршунов.

Йому неймовірно сподобався вибір Лариси. Сержант відверто сказав про це Іллі відразу та повторював потім часто, упродовж багатьох років їх доброї родинної дружби.

І його проста дружина Стефа потоваришувала з красивою київською принцесою, бо навіть не знала, що якийсь час та перебувала в статусі суперниці, правда лише в голові самого Віктора.

Дні стояли, як завжди, спекотні й на пляжах вдень яблуку не було де впасти. Через це одесити завжди приходили до моря з дітками тоді, коли сонце вже сіло, а на небі висипали тисячі зірок. Місячна доріжка підсвічувала море й тому воно здавалося казковим та трішки багряним.

Ось і зараз компанія з чотирьох осіб, з маленькою дівчинкою на руках та рудим кучерявим песиком на повідку, з’явилася на березі моря. Цієї пори штормів майже ніколи не бувало. Море монотонно хлюпало маленькими хвилями об берег та гостинно манило зайти.

Здається ці щасливці вирішили влаштувати на березі святкову вечерю. Дівчата з дому принесли запашні зелені салати, а чоловіки вже хазяйновито крутилися біля мангала та піклувалися про шашлик.

Крихітна донька Віктора й Стефи вже вміла трішки тупцяти сама, а батьки прискіпливо слідкували за її першим знайомством з поверхнею землі, але давали дитині можливість самій розібратись: де й коли впасти на колінця чи весело всістись на попу. Адже навколо був пісок і дитина моря могла знайомитися з ним так, як того хотіла.

А ще вона так швидко й невимушено потоваришувала з Сантою, що взагалі інколи не можна було зрозуміти - хто є хто? Вони по черзі каталися одне на одному та валялись у піску, наче навіжені. Батьки лише зрідка бігали відігнати цих шалапутів від води, й на узбережжі весь час чувся щасливий сміх.

Лариса довго поглядала в бік моря та ось вона наважилася й пішла до води. Як не дивно, сьогодні на небосхилі теж висів красивий повний місяць.

Але молода, неймовірно закохана й щаслива жінка, не мала абсолютно ніяких сумнівів, що сьогоднішні хвилі принесуть їй лише задоволення. Вона сміливо зайшла до води і замріяно дивилася вдалечінь.

Як безпосередні учасники наслідків її страшних подій - Ілля з Віктором мовчки уважно спостерігали за тим, що діється й обидва були готові будь-якої миті прийти Ларисі на допомогу.

Та вона постояла трохи у воді, потім нахилилась і вмилася так, наче хотіла помиритися й поріднитися з ним. Так, воно було солоне й пахло йодом та це вже зовсім не лякало її!

Коли на великому пляжному килимі посередині вже був облаштований щедрий стіл і за ним усілися добрі друзі, Віктор підвівся й стоячи на колінах, з келихом вина у руці, виголосив тост:

– Дорогі мої столичні гості: Ларисо та Ілля, моя маленька щаслива родино й ти рудий красеню! Я обрав життя, котрим не варто вихвалятись, але саме в ньому я зустрів усіх вас і з того неймовірно щасливий! Раніше в мене був лише вірний напарник Гоша та порушники на дорогах, а потім поступово почали з’являтися ви і я зрозумів, що живу не даремно. Дякую за моє щастя та бажаю молодим скоро відчути ще одне неперевершене блаженство. Ось це! – Віктор показав на свою доньку та продовжив: – Ларисо, до свого щастя ти йшла тяжким шляхом, але я радий, що поруч з тобою саме Він і сьогодні всі ми бачили, як ти остаточно повернулася до моря... Перепрошую за довгий тост, але він від усієї моєї душі! Будьмо здорові!!!

Келихи схрестили та повинні були випити смачного одеського вина до дна, а Лариса пригубила й попросила вибачення: