Розділ 9. Вирок

Можливо у когось це викличе здивування чи посмішку, але зовсім нещодавно старший сержант Одеської патрульної поліції – Віктор Коршунов став татом! Тоді, рік назад пізнього вечора, доля таки підкинула йому під двері справжній подарунок.

Дівчина з Херсона, що приїхала вступати до відомого одеського вишу – екзамени провалила та інший іспит вона успішно склала. Неймовірно добрий і щирий Віктор запав Стефанії в душу настільки глибоко, що після кількох зварених разом борщів, вони опинилися в одному ліжку.

Після пригоди з двома столичними дівчатами, біля моря, Віктор якийсь час ще згадував красуню-Ларису, але ж вона була недосяжною мрією. А Стефа виявилась простою й доступною, тому вони скоро одружилися й тепер були щасливими батьками манюньої синьоокої дівчинки.

У вільні години молода родина часто гуляла з колясочкою біля моря та мріяла про прекрасне майбутнє. Здавалося Стефа зовсім забула: як пройшло її перше знайомство з південною Пальмірою.

Може десь глибоко в душі молода матуся навіть дякувала тим нахабам, що дали їй хибну адресу, пограбували та навіть стукнули по голові. Адже коли б не та пригода: де їй знайти кращого коханого на землі?

І знову на вулицях Одеси було спекотно, бо черговий курортний сезон розпочався гамірно та жваво. Тисячі відпочивальників все прибували на центральний вокзал зі своїми напханими добром валізами, а перевізники та рієлтори працювали безперервно й невтомно.

Віктор заїхав на обід, поцілував дружину, помилувався донечкою та й попрямував знову на службу. Звісно тепер йому хотілося якомога раніше потрапляти додому, але оберігати спокій рідного міста він любив не менше, ніж свою родину. Тому сів за кермо вже підтоптаної на дорогах Тойоти та в тисячу якийсь раз відповів:

– Дев’ятка слухає...

З вірним напарником Гошею вони катались до глибокої темряви. Над морем зійшов повний місяць і його доріжка викликала романтичні думки. Раптом знову зашипіла рація.

Поліціянти прийняли виклик та поїхали до парку «Перемога». То була не їх юрисдикція, але диспетчер попросила допомогти місцевим патрульним і чоловіки вже кинули авто та зайшли всередину парку.

Це місце відпочивальники обожнювали не лише через довжелезне озеро в центрі, де на воді розташувались кафе й атракціони. Навкруги відчувався особливий спокій та релакс.

Старі верби купали свої довгі гілки в озері, а навколо доріжками мирно повзали десятки красивих черепашок. Діти доганяли їх на колінах та пищали від радості, а батьки не заважали цій ідилії.

Вони сиділи на зручних лавочках, з морозивом у руках і просто вбирали щирість сонячних днів. Але так було вдень, а наразі на лавках більше обіймались закохані парочки.

– Привіт, пацани! Чого викликали? – привіталися патрульні зі знайомим поліцейським нарядом.

– Та вирішили розібратись. Люди сказали, що шастає кущами якийсь молодик та лякає дівчат. Одна кричала наче її ріжуть, а потім втекла так швидко, що спитати нічого не встигли. Ось шукаємо. Парк великий, тому попрохали підкріплення й Ви прибули.

– Колю, воно то так, але ж і на дорозі багато шизиків ганяє. Ну, добре давайте походимо трохи. Може щось і знайдемо, – згодився Віктор.

Центральні алеї, біля озера, були освітлені доволі добре та більш віддалені доріжки не могли похвалитися великою кількістю ліхтарів.

Шукати поліціянтам довелося недовго. Скоро під старою вербою вони побачили жінку, кинулись до неї, але то вже було лише тіло жертви. Хоча настільки тепле, що злочин стався десь хвилин десять тому...

Далі події розвивалися, як у бойовику. За деревами майнула висока тінь та зникла в кущах, а потім знову закричала дівчина. І чого вони пруться так глибоко у пітьму та ще й на самоті?

Зловмисник добре прикривався нещасною й поліціянти нічогісінько не могли зробити. Вона верещала, а здоровий дядько волік її далі до мороку.

– Гоша, я трохи обійду його ззаду, а ви тут створюйте більше гамору.

– Вік, може я? У тебе крихітка вдома... Подумай, дурню! – ще просив його напарник, але Віктор згадав торішню пригоду на Дельфіні й у скронях миттю закипіла кров. Професійно тихо він обійшов злочинця поза кущами.

– Залиште дівчину й підніміть руки на потилицю! – щосили кричали поліціянти, але падлюка міцно тримала чергову жертву, а та вже починала хрипіти.

Тоді Коршунов наблизився й з силою вдарив злочинця пістолетом по потилиці. Той випустив дівчину, розвернувся, наче зомбі, що не відчуває болю й завдавав Віктору свій коронний удар, у сонячне сплетіння.

Сержант відскочив убік та відчув, що задихається, але високий коротко стрижений чоловік йшов на нього й не збирався зупинятись. Всі поліціянти позаду сволоти вже дістали зброю та, наперебій, намагались зупинити його словами.

Але він все насувався на сержанта й знову заніс над ним свої ручища. Віктор вистрелив у повітря й тільки збурив ненормального. Той спробував душити поліціянта й тоді сержант в падінні, вистрелив злочинцю в тулуб.

Та здавалося, що навіть постріл не подіяв на здоровила. Він вчепився в Коршунова мертвою хваткою й хрипів, наче дикий звір. Патрульному нічого не залишалось, як повторно застосувати зброю, в якості самооборони. Лише після другого пострілу – дикун затих.