IV. 2. Концепція душі/Конструкція свідомості.

З чого починається життя? Напевно, з перших криків. Хтось відчиняє свої оченята та починає кричати на весь світ, сповіщати всіх, що він народився, що його життя розпочалося. До його шкіри вперше доторкаються прохолодні потоки вітру, світло подразнює очі, дихати важко. Хтось бормоче поруч, викрикує неприємні, потворні звуки. Передають з рук в руки, щось питаються в нього, намагаються вивідати таємниці його попереднього життя. Потім передають поки що невідомій жінці, від якої так і лунає аромат споріднення. З цього розпочинається зазвичай життя. Таким ми звикли бачити початок. 
Тільки от чим далі просувається технологічний потяг, тим різноманітнішим буває початок життя. Деякі не можуть відчути прохолодний потік вітру, не можуть прищурити очі від подразливого світла. Вони не кричать та не сповіщають. Якийсь час після народження їх оточує рідина та темно-зелене світло. Вони вже великі дівчата та хлопчики. Все розуміють, все вміють. З перших секунд їхнього усвідомленого життя (а воно таким стає, коли їх пробуджують) в них починається аналіз, збір додаткової інформації, оцінка довкілля, становища. 
Перед Останньою війною впливова на ринку технологій клонування та тераформування, будування космічних човнів корпорація “ANTRO” зробила неймовірне відкриття: їм вдалося створити першу синтетичну людину. Мрія про людей, що зможуть жити попліч зі своїми творцями, які будуть працювати разом з ними та робити неймовірні космічні відкриття, штовхала науковців корпорації все далі і далі. Так на світ з’явилися реаматрони. Синтетичні, імплантовані люди, свідомість яких базувалася на штучному інтелекті. Їх свідомість була влаштована та запрограмована так, що їхнє мислення майже не відрізнялося від людського. Реаматрони, на відміну від своїх творців, навіть найскладніші розрахунки проводили за лічені наносекунди, вони були швидше, сильніше, але не могли пізнати вони, що людей робить людьми. 
Однією з особливостей реаматронів була здатність переносити кластери мозку з однієї платформи, яка по будь-яким причинам мала критичні пошкодження, що не дозволяють реаматрону самостійно відновитися, у іншу платформу, призначену конкретно для цього реаматрону. Таким чином конвеєр реаматронів не знав собі проблем. Люди купляли собі синтетичного брата, який буде виконувати всю домашню роботу, вони звикали до нього, любили його, а коли він раптом потрапляє у аварію під час покупки продуктів, то люди сумують за ним та звертаються до реанімаційного цеху “ANTRO”, щоб їм відновили попереднього реаматрона. Нова платформа не пам’ятала, що з нею трапилося перед смертю. Вона прокидалася в домі своїх хазяїв, в родинному колі та продовжувала функціонувати. 
Великий внесок зробили реаматрони для військового ремесла. Бойові реаматрони при загибелі у бою переносили весь бойовий досвід у іншу платформу. Від цього вони становилися смертоносними машинами, що знають кожний крок, кожну дію свого супротивника. Вони роблять миттєву тактичну оцінку, упереджуючи контрнаступи, диверсії. Великий внесок зробили бойові реаматрони у Останній війні. Страх перед безсмертними воїнами зробив один із тих поштовхів, які запустили у дію ядерну зброю…

***

Слуховий модуль активувався, в той час як зоровий ще перебував у стані підготовки. Вона все чула, але нічого не бачила. Але і це не завадило робити ефективний аналіз та оцінку. Вона все ще перебувала у капсулі, м’язи поки що неактивовані, розумова активність на номінальному рівні. Нарешті її очі розплющилися, темно-зелене світло проникло у мозок. 
Капсулу пересували автоматичним тягачем до реанімаційної камери. Зелене світло змінилося м’яким білим. Вона спостерігала навколо себе стіни, людей у білих, жовтих, чорних халатах. Вони ходили у різні сторони, не заважаючи при цьому пересуванню тягачеві. Рівно хвилину тривав маршрут із корпусу довготривалого зберігання у реанімаційну камеру. Капсулу поставили на спеціальну платформу, почалася викачка рідини, продувка, просушування, підготовка до виймання платформи та налаштування її для подальшої роботи. 
М’язи все ще були неактивні. Самостійне пересування було неможливим. Скло капсули піднялося, вона повалилася на носилки, що тримали поруч з нею службові андроїди. Роботи транспортували її на металевий стіл. Нервовий модуль був активний від самого початку, тому холодна гладка поверхня здалася їй неприємною. 
Над нею стало двоє працівників реанімаційної камери для проведення відповідних тестів: 
- Так, - говорив чоловік зліва у фільтруючій масці, - активую лінгвістичний модуль, даю доступ до банку словників. Повністю справний. Платформа може тепер спілкуватися. Докторе Районс, можете проводити розумовий аналіз. 
- Якубе, - заговорила жінка праворуч, - у вас така мова ввійшла у звичку. Ви подивіться на неї. Нічим не відрізняється від нас з вами. Треба з нею як зі звичайною людиною. 
- Є стандартні протоколи, докторе Районс, я не відступаюся від них. Запуск платформи реаматрона повинен виконуватися строго за цими протоколами. Щоб не було ніяких збоїв чи неполадок. 
- Я ще не скоро звикну до вашого переводу у реанімаційну камеру. – Чоловік та жінка обмінялися скептичними поглядами, після чого доктор Районс переключилася на реаматрона. – Добре, розпочинаю. – Жінка взяла в руки планшет та прочистила горло. – Доброго ранку, - привіталася вона з платформою.
- І вам доброго ранку, докторе Районс, - відповів реаматрон. Доктор зробила декілька позначок на планшеті. 
- Як себе почуваєш? Можливо, якийсь дискомфорт?
- Ні, докторе Районс. Я усвідомлюю, що проходжу процес запуску платформи. Тому всі ті процеси, функції, до яких я на даний момент не маю доступу, через якийсь час будуть активовані. 
- Молодчина, - хвалила її доктор та робила записи у планшеті. – Як тебе зовуть? Чим займаєшся?
- Ре-Марія Андерсон. Платформа-помічник. Призначення: науковий відділ корпорації “ANTRO”. Основна задача: надавання допомоги науковим співробітникам у розрахунках, аналізу, проведенні іспитів. 
- Ти пам’ятаєш, що з тобою трапилося? – опустивши планшет, спитала доктор.
- Докторе Районс, - втрутився чоловік, - такого питання немає у тесті. Навіщо задавати його реаматрону? 
- Спогади про це у мене заблоковані, докторе Районс, - відповідала вона. 
- Якубе, питаєтеся, чому я задала таке питання, якого не було у тесті? – не звертаючи уваги на відповідь реаматрона, говорила доктор Районс. – У мене вже траплялися випадки, коли платформа з криками просиналася та не могла пройти тест. Але чомусь керівництво не вносить відповідного коригування у процес пробудження. 
- Вибачте, докторе Районс, - зверталася до неї реаматрон.
- Так, Ре-Маріє, я чую тебе. Спогади заблоковані. Це дуже добре. Ти пам’ятаєш, скільки днів у році? 
- 365, докторе Районс. 
- Дуже добре. Сьогодні у нас 25 лютого 2044 року. Що це для тебе значить, Ре-Маріє? 
- Що сьогодні перший день мого функціонування після пробудження, докторе. 
- Мені зажди цікаво було, - заговорив з доктором чоловік, - чому реаматрони по-різному відповідають на це питання? Що їх змушує шукати різні варіанти відповідей? 
- Просунута інтелектуальна спіраль, Якубе. Вона відповідає за правильну роботу лінгвістичного модулю, а також за редагування та конструювання речень, питань, відповідей на них. 
- Скільки працюю з їхніми імплантами, перший раз чую про просунуту інтелектуальну спіраль. Або я вже десь чув про неї, але забув. 
- Якубе, ти мав це вивчати на курсах перед переведенням у реанімаційний відділ. Працюєш тут вже не перший тиждень, а принцип роботи їхнього мозку так і не вивчив. А от про стандарті протоколи пробудження ви досконало знаєте та ставитися до них як до закону. Ще й тест завчили. Ви ж інженер-реаніматолог. Вам потрібно орієнтуватися на будові та анатомії реаматронів. 
- Схоже, і мені буде важкувато звикнути до роботи з вами, - буркотів під ніс Якуб. – Вибачте, докторе Районс, не буду вас більше відволікати від тесту. Продовжуйте.
- Дякую, Якубе. – Доктор підняла планшет, подивилася у яскраво-рожеві очі реаматрона. – Прошу пробачення, Ре-Маріє. Продовжмо тест. Як ти вважаєш, яке призначення у реаматронів? Чим вони повинні займатися, на твою думку?
- Реаматрони створені помічниками для людей, з якими вони працюють у різних умовах. Нашими обов’язками повинні бути супровід та захист людей, допомога їм у різних сферах діяльності, аналіз та вивчення небезпечної середи, запобігання смерті людей та критичних пошкоджень платформи. 
- Гарна відповідь, - доктор поставила позначки у планшеті. – У мене є особисте питання до тебе, воно не пов’язане з тестом. 
- Я дам вам коректну відповідь, докторе Районс. 
- Як ти розумієш “запобігання смерті людей та критичних пошкоджень платформи”?
- Зважаючи на ситуацію, докторе Районс. В першу чергу я маю захищати людину, а вже потім платформу. У вкрай небезпечних ситуаціях я можу пожертвувати собою заради безпеки людини, але у таких випадках я також повинна знизити для себе ризик знищення. 
- А якщо одна людина нападе на іншу? – запитала доктор. – Як ти тоді станеш діяти? 
- Початковою ціллю для допомоги та захисту є та людина, до якої я буду прикріплена, докторе Районс. Але можуть трапитися такі ситуації, де мій начальник стане безпричинно загрожувати життю іншої людини. Тоді я заступлюся за неї. 
- Дякую за відповіді, Ре-Маріє. Я повернуся до тесту. 
Рівно п’ять хвилин тривав тест. За ці п’ять хвилин доктор Районс більш не задавала особистих питань та не відхилялася від тесту. Вона знала, чому в минулий раз загинув цей реаматрон: вона заступилася за іншого вченого, якому загрожував його колега через конфлікти в родині. Реаматрон врятував першому життя, а його начальник пристрелив Ре-Марію. Він цього не хотів, але та стала на траєкторії польоту кулі, щоб не дати загинути вченому. Саме через це цікавилася доктор у Ре-Марії про її ставлення до захисту людини та себе самої. Таких випадків ще не траплялося під час її робити. Доктор Районс зробить відповідну доповідь керівництву, щоб ті проаналізували вчинок реаматрона. 
- Все, Ре-Маріє, дякую тобі за відповіді. Далі з тобою буде працювати доктор Якуб Котенко. 
- Ви будете поруч, докторе Районс? – раптом спитала реаматрон. 
- Так, звісно. Я ні на секунду не відходжу під час процесу пробудження. 
Якуб здивовано глянув на колегу, на реаматрона. Він не розумів, чому це раптом вона задає такі питання? Вона його боїться? Чи є якась інша причина? 
- Добре, - кивнув доктор Котенко. – Аналіз лінгвістичного модуля ми вже зробили. Перейдемо до базової механіки. – Він взяв свій планшет та натиснув на екран. – Активую м’язи. – Доторкнися, будь ласка, Ре-Маріє, вказівним пальцем лівої руки до правого плеча. 
- Так, докторе Котенко. – Реаматрон потягнулася пальцем лівої руки до правого плеча. 
- Добре. – Якуб ткнув у планшет. – Тепер зігни праву ногу у коліні, а потім розігни. Після ту ж саму процедуру зроби з лівою ногою. 
- Так, докторе Котенко. – Ре-Марія виконала завдання. 
- Відмінно, - кивав Якуб. – Тепер підіймайся та ступай на білу плитку. 
Реаматрон піднявся зі столу, ступив на холодну білу плитку. Доктор Котенко спеціальним пристроєм перевірив справність нервового модуля, працездатність м’язів. Потім він перевірив імпланти, зоровий, гіроскопічний модулі. Ре-Марія пройшла стандартну процедуру активації та перезавантаження всіх основних систем платформи. Після чого їй видали білий комбінезон. Вона одягнулася, і за нею прийшов науковець з іншого відділу. Так розпочався її перший день функціонування після пробудження. Після неї доктори Районс та Котенко продовжили свою роботу, і пробудили ще з десяток реаматронів.