III. 3. Непрозорі відносини.

Доброго ранку! Час розплющувати очі, подивитися на темно-сіру кімнату, яку я (точніше Аргус) обрав для ночівлі. Я не відчував оточуючих запахів, але усвідомлював, що у цьому притулку дійсно смердить. Купа якихось ганчірок були кимось накидані у дальньому куті. По центру зіяла діра, в яку я міг спокійно просунути руку, вона вела до колектора. Я чув, як знизу лунають удари крапельок об каміння. Спочатку було подумав, що я відшукав джерело води, але Аргус попередив, яку загрозу може нести заражена рідина. Тому я одразу заспокоївся. 
Треба підводитися. Помічник поки що мовчав. Я знову примостився на листі металу. Не дуже комфортно, але великого вибору у мене поки що немає. Доводиться насолоджуватися цими зручностями. Включаючи і те, що замість вбиральні я використовував діру побільше у сусідній кімнаті. 
Вчора мені Аргус радив, щоб я обирав для своєї ж безпеки притулки без вікон та пошкоджень, а тут цілих дві діри у підлозі. Помічник на це відповів так: “Містере Брін, раджу вам зачинити двері у сусідню кімнату. Маю сумніви, що стік у колектор хтось застосує для нападу на вас.”. В цьому реченні пролунала насмішка наді мною та моєю параноєю. Тон мого помічника інколи трішки дратував, але я ні на мить не забував, що він не менше трьох разів рятував мені життя. Так, він користується положенням, в якому має переваги (доступ до баз даних, фактичне безсмертя, синтезатор свідомості, відсутність страху та багато іншого), тому це мене трішки спантеличує в наших мандрах. Але він мій друг, цього я теж не маю забувати. Вони, друзі, бувають різні. Це мені теж довелося усвідомити: від уявних до батьків, від реальних до штучного інтелекту з синтезатором свідомості. Такі друзі не зрадять, лише допоможуть. 
Щойно я впорався з природними потребами, застебнув комбінезон та скафандр, як зненацька зі мною заговорив Аргус:
- Доброго ранку, містере Брін. Я вам маю нагадати і одразу привітати вас з днем народження. Не бачу сенсу, містере Брін, в різноманітних побажаннях, але можу запевнити вас, що і далі буду продовжувати допомагати вам у поході на схід. 
- Вдалий ти час обираєш, Аргусе, - я вийшов з вбиральні та зачинив металеві двері. – Але і на тому дякую.
- Чим характеризується вдалість цього моменту, містере Брін? – Це жарт?! Ні, це справді жарт! Аргус знову сміється наді мною… - Вибачте, містере Брін, я справді невдалий момент підібрав для привітання. Але я не міг знати, що може трапитися впродовж дня, тому вирішив, що зараз буде найкраще. 
- Гаразд, Аргусе. Дякую за привітання. Чесно кажучи, я навіть не відчув, що минув черговий рік в житті. Ніби все так і лишилося на місці, якщо не враховувати подорож на Землю. 
- Ви очікували чогось особливого? – Зараз він спитав без властивого йому несмішливого тону. – Скажіть мені, містере Брін, що ви бажали відчути в цей день? 
- Навіть не знаю, Аргусе. Можливо, якесь просвітлення. Прокинутися вранці та зрозуміти принцип світобудови Всесвіту. Зростися думками з усіма подіями, що зробили цю планету мертвою. Вивчити технології “Гармонії” та дізнатися, як їм вдалося схрестити цифровий код з людською свідомістю. 
- Ви зараз говорите якісь нелогічні речі, містере Брін. Більшість із них неможливо взагалі отримати, а на решту треба витратити деякий час. 
- От і я про це, Аргусе. Пройшов рік, а я так і не отримав те, на що витрачав час. Доведеться насолоджуватися цим. 
- Я впевнений, містере Брін, що до наступного дня народження ви придбаєте вдосталь знань, щоб відчути велику різницю. 
- Спочатку треба пережити цей рік. Я навіть не знаю, що мене чекатиме через хвилину, а ти вже кажеш про наступний день народження. 
На цьому наш діалог поки що завершився. Аргус видав мені вітамін у формі капсул жовтого кольору, потім я поснідав молекулярною пастою та запив все це водою. Контейнери з власними речами та провізією я закинув за спину, гвинтівку на плече та вийшов з притулку.
Плече вже не боліло, нога інколи змушувала звертати на неї увагу, але у цілому я був готовий продовжити шлях. Старинні металеві двері з дірочками заскрипіли під тиском рук. Відчинився вузький прохід, в який одразу залило блідним сяйвом нудотного ранку. Я вчора навіть зміг вразити свого помічника: я не зробив привал через шість годин, як він і казав. Майже через десять годин я дійшов до цих самотніх будівель на низенькому пагорбі, оточеному каменями. Правда, я був дуже втомлений. Навіть з увімкненими амортизаторами я втомився долаючи величезну відстань. От тільки забув спитати у Аргуса, скільки я пройшов.
Пагорб, на якому стояли три одноповерхові сірі будівлі. Мені здалося, що навколо нього колись було невеличке озеро. Тут були ліси, кущі, зелена травичка. На он тому схилі колись виднілися тисячі квітів, усюди співали птахи, раділи життю місцеві. Все як у біомі “Гармонії”. Так… Колись тут так було. 
- Скільки нам ще до Карпатських гір? – нарешті я зміг відірвати фантазії та запитати у Аргуса.
- Вас цікавить відстань чи залишок часу? 
- Хотілось би дізнатися про обидві складові. – Через мить на екрані з’явилося два великі білі написи. “490 км.” і “157 год.”. – Ще так багато… Я був впевнений, що за вчора подолав більше половини цієї дистанції. 
- Ви уявляли, що подолаєте більше половини дистанції, а не були впевнені, містере Брін. Але з такими темпами мені доведеться зробити перерахунки, бо ритм вашого кроку значно частіший, ніж я припускав. 
- Це… Лунало як заряд для оптимізму, Аргусе. Що ж, тоді продовжимо наш шлях. Амортизатори ввімкнені? 
- Так, містере Брін. Я їх залишу ввімкненими до кінця маршруту. Це буде моїм подарунком на ваш день народження. 
Я знав, що Аргус зробить мені подарунок, який мені точно сподобається. Що може бути краще за відсутність втоми від подолання великої дистанції? Ні, я, звісно, втомлюся, але не настільки, щоб на це комусь скаржитись. 
- Дякую, Аргусе. 
Варто було зробити перший крок, і весь мій шлях сам підкориться мені. Позаду вже було велетенське місто, руїни поселення, поле бою, дозорний пункт, ще одне невеличке поселення, ці будиночки посеред висохлого озера. Попереду ще безліч таких самих. Мені ще доведеться багатому навчитися, багато побачити та звикнути до Мертвої планети. Нехай розпочнеться сьогоднішній шлях, а шлях мого життя продовжиться…