11.3

— Мої співчуття з приводу професора. Я бачу, вам тяжко із-за його смерті.

"А тобі іще чого потрібно."

— Так, дякую...

— Я мав вас дещо запитати. Професор казав мені, що має про дещо з нами обома поговорити. Він вам нічого такого не казав?

Ніко відчула дивний шепіт в самій глибині своєї свідомості. Десь в глибині свого мозку, вона відчула тонке потріскування нейронів мигдалеподібного тіла, самого древнього відділу мозку. "Небезпека. Він щось знає, та хоче вивідати у мене, що знаю я..."

— Ні, нічого не казав. Все, що потрібно була нам з ним обговорити перед початком місії, ми іще проговорили на вихідних. З приводу вуглекислотного життя, і того, як його досліджувати.

"Я занадто багато кажу, потрібно замовчати, щоб не видати себе..."

Ніко замовкла, та подивилася на свого другого помічника. Той дивився прямо на неї холодними очима, неначе рентгеном просвітлював її наскрізь. Від цього погляду дівчині стало моторошно.

— Добре, — зрештою сказав Руслан Делпорте. — Думаю, він мав сказати мені сьогодні те саме, що обговорив з вами. Що ж, іще поговоримо пізніше тоді. Ну а поки, перед кріосном, я хотів би заглянути до складу скафандрів. Здається, я забув у своєму скафандрі одну книжечку...

Руслан Делпорте розвернувся на каблуках черевиків, та пішов вверх по центрифузі головного коридору. Він підіймався вгору, поки не заховався за стелею попереду.

"Я прорахувалася... Він знав, що професор має зі мною поговорити, і він таким чином мене перевірив. Якщо він і є агентом, він уже знає, що я його підозрюю... Якщо ж агент Чен, вона знає, що я намагаюся тримати її на витягнутій руці, а значить також бачить, що я підозрюю її в тому, що вона агент... Хто з них двох не був би агентом організації, я уже майже викрила себе, майже викрила те, що мені відомо про агента на кораблі... Як же я паршиво граю в цю гру...."

Ніко зайшла в свою каюту, та поклала пляшку води на стіл.

"Зрештою, могло б бути і гірше. Я могла у відкриту признатися комусь із них, що я підозрюю агента на кораблі..."

Ніко розстібнула і поклала наручний годинник на стіл. Там іще не було повідомлення з Марсу.

"Професор взяв мене капітаном в цю місію, бо був переконаним, що моя життєва кмітливість допоможе мені знайти агента організації в цій грі. Невже він прорахувався? Напевно, йому варто було б дійсно взяти якогось книжкового хробака, що просто робив би свою наукову роботу..."

Нарешті, на годиннику загоряється зелений вогник. Ніко швидко бере його до рук, і стукає пальцем по екрану. З годинника лунає чоловічий сердитий голос.

— Ніко Гроссман. Ваш запит є грубим порушенням всіх норм! Я бачу, що ви уже не на Марсі, і взяли неоплачувану відпустку. Для чого вам тоді потрібна ця інформація? Я уже повідомив головний офіс, вони почнуть дисциплінарні провадження щодо вас. На все добре!

Голос стих, зелений вогник на годиннику погас.

"Що ж, це був мій останній шанс розгадати цю загадку. Останній примарний шанс, за який я віддала свою майбутню кар'єру... Що ж, якщо виживу, і не втрачу свою пам'ять та свою сутність біля далекого Гравітона, піду в астронавти. У мене ж уже буде досвід капітанства..."

Ніко кладе годинник на стіл, і повертається до кріокамери.

"Двадцять один рік сну" думає Ніко, відкриваючи скляні двері, "можливо, уві сні мені прийде розгадка. Тільки б цей агент не наламав дрів, поки я буду спати."

Ніко повільно заходить в камеру, та зачиняє за собою скляні двері. На програмі, що появляється на вбудованому дисплеї перед нею, вказано пробудження через три роки. Ніко пройдеться по кораблю, який до того часу скине своє прискорення, та буде летіти міжзоряним космосом з неймовірною релятивістською швидкістю.

Ніко клацає по програмі, та повільно закриває очі. Десь в трубках за спиною вона чує роботу клапанів, скоро буде подача газу для заморозки. В руки впиваються голки, що будуть подавати в кров кріопротекторний коктейль.

Раптово жіночий голос із-за стола заставляє її відкрити очі.

— Ніко! Це я, Марі! Пам'ятаєш мене, я барменка з "Нового Кишинева"! Ти врятувала мені тоді життя!

Цей голос йшов від годинника на столі. Ніко вириває голки, і кріопротекторна рідина капає на дно капсули. Газ уже почав поступати в капсулу, проте Ніко затримала дихання, і силою почала давити руками на стінку капсули.

"Ну давай же... Я не здохну тут від заморозки без кріопротекторів, я маю знати правду!"

Зрештою, скляні двері капсули піддаються, і Ніко падає на підлогу каюти. Капсула загоряється червоним, та подача газу припиняється.

— Мене тут взяли на роботу після того, як ти вбила мера. Мені захотілося щось змінити в своєму житті, і твій приклад, те, як ти робила те... Як ти врятувала мені життя... Словом, я тепер працюю на Консорціум. Я увійшла в центральний комп'ютер Консорціуму. Не хвилюйся, я підчистила за собою сліди, вони не вийдуть на мене, а повідомлення я записую з особистого пристрою.

Ніко усміхнулася про себе. Вона зовсім не очікувала, що та проста жіночка-барменша так круто змінить своє життя після тієї зустрічі. Не тільки вона зустріла в Новому Кишиневі когось, хто різко вплинув на її подальше життя.

— З приводу Чен Ванг! Закінчила Університет Вести на відмінно, спеціальність лінгвістика, багатошарові перцептрони-перекладачі. Працювала при контакті із цивілізацією Дзета Сітки, перекладала їхні повідомлення. В цілому, дуже добре себе зарекомендувала...

"Це іще нічого не значить... Вона все іще може бути агентом."

— Тепер про Руслана Делпорте... Так, дуже прикра трагедія. Такий молодий чоловік. Аварія при конструкції плит в поселенні Новий Вільнюс. Дві плити марагенової сталі зіткнулися зі швидкістю в половину третьої космічної швидкості. Від нього просто нічого не залишилося....

Ніко відчула, як підлога каюти пливе під нею. Неначе вона втратила точку опори, і тепер центрифуга житлового модуля несе її кудись в сторону, в глибокий космос.