10.2

Склад номер три призначався для великої кількості різних хімічних реагентів, необхідних для дослідження інопланетного життя. Зараз ми на швидку руку переробили його під ізолятор, а реагенти перенесли до зонда. Всерівно, Пастер разом із Тюринг працюють тепер над зондом, перетворюючи його на хімічну лабораторії із дослідження життя на вуглекислотній основі.

— Привіт, Саган.

Дівчина із яскраво-червоним, фарбованим волоссям, на мить дивиться на мене своїми зеленими очима, та кидається мені в обійми. Ми стоїмо так деякий час. Через мить, вона відпускає мене, і дивиться на мене, витираючи свої очі.

— Як вона?

— Все добре. Все буде добре.

— Я... Я не знала...

— Я тобі вірю, Саган.

Яка ж вона... Це неймовірна акторська гра. Або ж вона і справді маньчжурський кандидат. Я не знаю, я просто не можу взнати це...

Я іще раз згадую слова, які я сам залишив собі в майбутнє, зашифрувавши в стовпчиках чисел. "Надзвичайно небезпечн для завдання. Високий ризик. Ворог для всього, у що ти віриш. Якщо тобі дороге життя, та виживання твого виду, потрібно усунути її, та взяти корабель під свій контроль." Я запам'ятав це речення, викарбував слова в своїй пам'яті. Правда, це всього навсього пам'ять, якщо мені скоро іще раз стеруть мою свідомість, я так і не передав нічого своєму наступнику. Старий листок я знищив. Варто було б зайнятися ретельнішою підготовкою, а то я буду іще гіршим за свого попередника.

І до того ж, це були слова абсолютно чужої мені людини. Я не знав його, не мав його пам'яті. Не знав, що було для нього важливим, які були його мотиви, що він хотів досягнути. Я тепер інша людина.

— Я вірю тобі Саган. Я маю... Я маю тобі дещо сказати. З першого моменту, як я тебе побачив, я... Я нічого не пам'ятаю, але я точно знаю, що ніколи раніше такого не відчував. Ти. Ти просто неймовірна...

Дівчина дивиться мені прямо в очі, не відводячи погляд. Я продовжую.

— Я не знаю, що я буду робити. Якщо вони вирішать кинути тебе на десятиліття в кріокамеру, я... Я не зможу без тебе. Ця ніч без тебе... А якщо попереду іще десятиліття без твоєї усмішки, без цих губ... Я не зможу...

Саган повільно опускає очі. Так. Вона зі мною.

— Послухай, в моїй кишені. Візьми це назад на свою руку. Яка б не була твоя мета на цьому кораблі, ти маєш виконати її до кінця. І я буду з тобою, допомагати тобі в цьому. І хай все людство, весь наш далекий дім, горить вогнем. Я не пам'ятаю свій дім, нашу цивілізацію, зелені чи червоні небеса. Але я точно пам'ятаю ночі з тобою. І за це я готовий на все, до самого кінця. Бери лазер, і я йду за тобою. Ми візьмемо владу на кораблі, і завершимо те, що ти розпочала.

Саган повільно опускає руку в кишеню мого комбінезона, і дістає свій годинник. Червона лампочка уже давно не миготіла, проте всередині в цьому годиннику була страшна технологія, здатна вбити кожного на цьому кораблі. Неймовірна влада в цій посудині серед глибокого космосу, і ніхто не прийде на допомогу, якщо хтось захоче цією владою скористатися.

— Це... Це він... Чому ти хочеш... Що ти взагалі таке кажеш?

— Йдемо звідси. Ти вбиваєш одного охоронця лазером, я кидаюсь на іншого, і вибиваю балон з його рук. Потім йдемо в командний модуль. Зонд уже майже готовий. Який твій план, що б ти не хотіла з ним робити, я з тобою. Ми зробимо це!

Саган дивиться на мене мить, не рухаючи лицем, не мигаючи. Потім вона повільно хитає головою зі сторони в сторону, так кладе годинник на стіл.

— Ти... Ти ненормальний. Я також відчула щось до тебе, але настільки... Я не інопланетний агент, я не загроза кораблю. Ти помилився. І навіть якби була, те що ти кажеш... Ти не можеш далі бути капітаном...

Я усміхаюсь. Що ж, це було цікаво. Якраз на таку реакцію я і сподівався.

— Іскра.

Як тільки я промовляю ці слова, Саган мружиться, готова до спалаху світла. Проте цього не відбувається. Натомість годинник на столі підскакує, і лямка туго затискається в трубочку. Саган дивиться на стіл. Так, якби годинник був на твоїй руці, моя мила Саган, і ти сказала б це слово, тобі було б дуже боляче.

— Це що?... Це була перевірка?

— Так, невелика вистава. Я перепрограмував твій годинник. Ну вибачай, я мав глянути, що буде. Так, ти мені не байдужа. Але я не буду крушити разом з тобою свій корабель, якщо ти чужинець.

— Навіщо це?... Я ж тобі кажу, я не інопланетний агент! Скільки разів мені це повторювати?

Так, напевно, вона не агент. Або ж вона куди розумніша, ніж я думаю, і відразу розпізнала фальшиву виставу. Ну або... Або вона і справді маньчжурський кандидат, і насправді переконана, що вона в нашій команді. Варіантів може бути море. Я не можу вірити собі самому з минулого, но я не можу і відкидати його слова зовсім.

Я забираю годинник назад собі в кишеню, і повертаюсь до Саган. Вона не хоче дивитися на мене. Схрестивши руки, вона відвернулася до ілюмінатора. Що ж, я знав, що так може бути.

— Послухай, Саган...

— Я розумію, чому Декарт так поставився. Розумію, чому Фламінг... Але ти! Ми домовилися, що будемо однією командою!

Вона майже зривається на крик, повернувшись до мене лицем.

— Послухай мене дуже уважно. У мене були свої причини тобі не довіряти.

— І які ж?

Що ж, цей момент прийшов. Я маю відкрити свої карти їй, маю сказати це. Вона і так розуміє, що я їй не довіряю. Якщо вона не агент, я можу наблизити її до себе. Якщо ж вона агент, вона і так розуміє, що я з минулого передав собі важливу інформацію про неї. В любому випадку, потрібно діяти.

— Я не сказав тобі всієї правди про те повідомлення, яке я сам собі передав в числах. Там було більше про Ніко Гроссман, про капітана.

— До чого це тут?

— Там був короткий опис капітан. Не хочеш почути його?

Саган дивилася на мене все іще з під лоба, але тепер з деякою зацікавленістю.

— І що ж там було? Хто такий Ніко Гроссман?