9.2.

— Увійдіть, — пролунав настільки знайомий для Ніко голос старого професора.

Кабінет старого професора заповнювала голографічна карта рукава Оріону. Тисячі зірок, цивілізацій-членів Великої Сфери, світилися синім. Серед неймовірної по масштабах хмари із синіх зірок, в центрі, особливо була виділена Сонячна система.

Професора Мванге стояв поруч із невисокою блондинкою середнього віку. Та глянула на Ніко, проте нічого не сказала.

— О, мій старий друже, пані Гроссман. Вибачаюсь, ми тут якраз обговорювали дещо з приводу нашої місії, — він виключив голограму, та глянув на жінку. Ніко на мить примружилася від яскравого сонячного світла, що залило кабінет професора.

— Сподіваюсь, ви зрозуміли, про що я, — сказала блондинка, розвернулася на своїх каблуках, та вийшла з кабінету професора, не кинувши і погляду в сторону Ніко.

Старий професор пожав плечима, та промовив до своєї старої студентки.

— Майбутній медик вашого корабля. Цікава жінка. Працює також на Консорціум, проте я не довіряю їй настільки, як вам.

Ніко глянула на вимкнутий голопроектор. Щось дуже насторожило її в сьогоднішніх знайомствах. Ні Руслан Делпорте, ні Чен Ванг. Ні ця лікар не справили на неї достатньо приємні враження. "А мені ж летіти з ними десятиліття, до іншої зірки..."

— Пане професор... Як би запитати це помягче... Що відбувається?

Професора присів на своє крісло, відкинувся на спинку, та сумно усміхнувся.

— Те ж, що й завжди. Боротьба за владу. Деякі сили та організації хочуть взяти нашу місію під контроль.

— Нашу місію?... Чекайте, чому?... Хто?

— Так, нашу місію до супутника планети Гравітон. Видно, вони вважають, що роблять це із найкращих переконань, із переконань безпеки екіпажу. І у них є певна рація, я не можу сперечатися з ними в суті проблеми.

— А хто це? Що це за організація? Консорціум? Університет?

— Ні, це все гравці, що діють у відкриту. Ми зараз з вами говоримо за людей, про діяльність яких більшій частині населення Сонячної системи нічого ніколи не було відомо.

Він дістав декілька магнітних камінців, та покрутив їх в руках. Камінці видавали скрипучі звуки, так, неначе погано змазані двері. Професор повів ними по столу.

— Так, здається, нас ніхто не підслуховує.

Ніко підвела вверх брови. "Підслуховує? Це що, якийсь нуарний трилер? Ми всього-навсього наукова експедиція, що буде досліджувати водорості в глибинах вуглекислотного океану..."

— Ніко, я дуже хотів би, щоб ти разом зі мною подивилася один голографічний фільм. Він дуже короткий, але надзвичайно важливий для нас.

Старий професор дістав металічну картку пам'яті звідкись із кишені свого піджака, та приклав її до голопроектора. На картці загорілася маленька голуба лампочка.

— Що це за фільм?

— Мені це подарувала одна людина, що дуже зацікавлена успіхом нашої місії. Його звати доктор Джексон. І він працює на ту організацію, про яку я раніше згадував. На фільмі запис інтерв'ю із астронавтами корабля "Кий". Сто двадцять п'ять років тому цей корабель було відправлено досліджувати регіон космосу суміжний із планетною системою планети Гравітон. Так ось, ми зараз глянемо цей фільм разом, а потім, ти скажеш свої думки з його приводу.

Кабінет професора Мванге знову погрузився в легку темряву. Дівчина подивилася на професора, який все іще сидів за своїм столом, проте той уже не дивився на неї. Його погляд було спрямовано кудись на стіну за спиною Ніко. Вона повернулася, і побачила ряд із декількох столів, за якими сиділи люди. Двоє чоловіків та троє жінок в костюмах пастельного тону, всі вони сиділи за столами, і з серйозними виразами обличчя дивилися кудись вперед.

— Запис увімкнено. Капітан корабля "Кий". Чи чуєте ви мене, — голос йшов звідкись зверху. Очевидно той, хто задавав запитання астронавтам місії, не попав в об'єктив запису голопроекції.

П'ять людей крадькома переглядаються між собою.

— Той, хто називає себе "Магеллан". Так, ви, — продовжує голос, коли один з двох чоловіків піднімає руку. — Ви і є капітан корабля. Ваше справжнє ім'я, так, для справки, це...

— Який же я капітан? Я кухар на кораблі...

— Не перебивайте, будь-ласка. Що ви пам'ятаєте зі своєї місії?

— Я прокинувся на кухні, коли корабель був в газопиловій туманності. В той же самий час прокинулися і всі інші на борту. Ми тримали прискорення в напрямку того, що називається.. Зараз, як її там...

— Сонячна система, — каже сивоволоса жінка поруч. — Так, ми сюди і прилетіли. І ми дуже раді, що це і виявився наш дім. Нам би прийшлося вічність літати Галактикою в пошуках....

— Ви не відповіли на запитання, — перебиває жінку все той же голос зверху. — Що ви пам'ятаєте зі своєї місії?

П'ять людей знову крадькома переглядаються між собою. Сивоволоса жінка піднімає долоню.

— Давайте, я спробою пояснити. Я взяла собі ім'я "Гайзенберг", оскільки не пам'ятаю свого справжнього імені. Так, і це головна проблема! Ми абсолютно нічого не пам'ятаємо...

— Як це можливо? — знову перебиває її голос. — Як це можливо, нічого не запам'ятати?

— Ми припускаємо, що це може бути результат дії кріопротекторів. Розумієте, це достатньо нова технологія. Кріозаморозка, це, насправді, сама по собі, це сама проста річ у світі. Ви просто заморожуєте організм до надзвичайно низьких температур. Проте, проблема, звичайно ж, в тому, що утворені кристали пошкоджують тіло людини, і при розмороженні, ви отримуєте просто-напросто труп. Кріопротектори, це відносно недавній винахід, що відкрив для нас можливість безпечно заморожувати та, саме головне, розморожувати людей при міжзоряних подорожах. Тепер, десятиліття польотів на релятивістських швидкостях стають просто приємним швидким сном...

— Ми знаємо, що таке кріопротектори. Відповідайте по-суті.

— Я і пробую по-суті вам відповісти. Кріопротектори це все іще дуже нова технологія. Найменша похибка при визначенні дозування різних речовин в суміші, і ефект буде непередбачуваним. Очевидно, в туманності ми всі вийшли із кріосну, пройшли декілька годин чи днів, а тоді настали симптоми передозування хімікатами...