Глава 4. Контакт.

— Що ж, пані Саган. Сьогодні ми перевіримо цей ваш принцип Карла Сагана експериментально, — промовив з легкою усмішкою Декарт.

Тобі легко сміятися зараз, а ось коли ця річ виявиться гарматою, що стріляє зарядами з антиматерії, тоді буде не до сміху.

Ми сидимо в яскраво освітленій конференц-залі корабля, поруч із командним модулем. Я сів во главі стола. Чомусь це місце було просто звичним для мене. Хоча, звичайно ж, можливо тактовніше було б залишити його порожнім, поки ми не взнаємо, хто капітан корабля. Проте я відчував, що дезорієнтованому екіпажу на грані паніки потрібен капітан. Що ж, я можу заповнити цю роль з легкістю.

Справа від мене сидить Саган. Вона, очевидно, трохи нервується. Зліва сидить Декарт. Високий голубоокий блондин не зводить очей від картини першого контакту, що розгортається на нашому дисплеї.

В залі, далі за столом, також сидять Ньютон, Флемінг та Пастер — біохімік корабля, темношкірий хлопчина, якого ми з Саган раніше сьогодні зустріли в коридорі. Теллер сидить поруч із ним. Здається, він уже трохи прийшов до себе в комфорті гравітації. Я щиро радий, що він не є божевільним від природи, і що це виглядає лише як тимчасове порушення кровообігу в голові при мікрогравітації.

Так, звичайно ж, я не сказав їм про те, що ми знайшли сліди проникнення в інженерному модулі. Теллер пообіцяв нікому нічого не говорити. А Саган мені і не потрібно було нічого обіцяти, вона і так все зрозуміла. Не потрібно сіяти паніку серед екіпажу корабля. Так, Флемінг догадується про те, що серед нас є чужинець. Але поки, це лише догадки. Я сам знайду, хто заховався на кораблі, та яка його мета.

— Поки контакт не почався, — звертаюсь я до команди корабля. — Нам потрібно зіставити все, що ми знайшли.

Я давно хотів підняти цю тему. Не може бути, що я один, хто знайшов папірець із надписом "Ніко Гроссман" в своїй каюті.

Так, цей листочок! Я так і не встиг зайти до себе та прочитати його. Відразу від реактора ми разом із Саган та Теллером пішли в медпункт до Флемінг. Там мені довелося вислухати багато чого в свою адресу про те, як я нехтую здоров'ям свого екіпажу, наражаючи його на ризик тривалої роботи при мікрогравітації. Флемінг також постійно намагалася про щось натякнути з приводу файлів на своєму комп'ютері. Теллер же весь цей час намагався загравати з лікарем.

Одна втомлива сцена змінилася іншою, і тепер ми в конференц-залі. Дивимося, як наш корабельний пілот Армстронг намагається підлетіти на посадковому модулі ближче до октаедра. Іще трохи, це все закінчиться, і я піду до своєї каюти. Прочитаю про себе той листочок, та ляжу спати. Це був надзвичайно довгий день.

— Так, звісно, — кивнув Декарт. — По перше, більша частина екіпажу прокинулася не в своїх каютах. З присутніх в цій кімнаті тільки ви, Ніко, знаєте, де ваша каюта, та знайшли в ній хоча б якусь інформацію про себе.

— Ну гаразд, а решта, хто був у своїх каютах?

— Нічого, — Декарт із сумом повів головою. — Судячи з усього, всі дані, особисті файли та журнали, все оцифровано. А отже, пошкоджено цим же явищем, що пошкодило нашу пам'ять.

— А чи можна якось знайти каюти решти членів екіпажу? — я тепер уже звертаюсь до Ньютон.

— Багато хто із екіпажу просто ходив сьогодні по коридору і випадково вигукував "відкрийся" біля дверей кожної каюти, — відповіла чорноволоса жінка. - Хтось із них уже знайшов своє житло. Проте ми з Декартом весь день провели в роботі. Судячи з усього, мені доведеться заночувати на підлозі на кухні.

— Чур, за мною місце біля холодильника! — підняв руку Теллер.

Я знову починаю відчувати роздратування. Можливо, це на мене просто так впливає наш корабельний інженер?

— Невже ніяких паперових книг? Хоча б якогось блокнотика, записки, маленького повідомлення, яке хтось би написав сам собі? На зразок "Хей, Джоні, не забудь погодувати рибок перед відльотом"? Хоча б щось?

Декарт боляче усміхається.

— Судячи з усього, ми є представниками високотехнологічної цивілізації, надзвичайно залежної від цифрових технологій. Те, що у вас, Ніко, виявилася якась книга на столі, уже везіння!

— О слухайте! — не зупинявся Теллер. — Можливо на кухні є якась книга з рецептами. Я дуже хотів би чогось м'ясного зараз. Що скажете, Флемінг? Не проти, якщо я вам щось приготую.

Корабельний лікар повела очима.

— Пане Теллер, яке іще м'ясо в космосі? Це гарантований спосіб вбити свою серцево-судинну систему. Нам потрібно їсти щось із селери, наприклад...

Я раптово відчуваю, що Саган нахилилася до мого вуха.

— Слухай, мені дуже незручно про це говорити, — почала вона, поки екіпаж продовжив обговорювати особливості кулінарії в міжзоряному просторі. — Я також так і не знайшла своєї каюти, і я дуже не хочу спати в коридорі. Я бачила, у тебе в каюті два ліжка...

— Так звісно, без проблем! Зупиняйся в мотелі "Ніко" на стільки, скільки тобі потрібно!

Вона усміхнулася.

— Вибачай за турбування, це лише поки не знайду свою каюту.

А вона мені довіряє. Як і весь цей екіпаж. Навіть зарозуміла Ньютон прислухається, коли я щось кажу. Навіть якщо я не є капітаном, я є від природи людиною, на яку можна покластися, та яка бере справи в свої руки. Природжений лідер колективу. Чому ж тоді я сам відчуваю холодок в спині, коли бачу своє відображення в дзеркалі?

— Я в десяти метрах від об'єкта. Вмикаю гальмування модуля.

Голос Армстронга доноситься від динаміків, вмонтованих в дисплей на стіні. А і справді, октаедр тепер був значно більшим в камері, вмонтованій в шолом скафандру астронавта.

— Будьте надзвичайно обережні, пане Армстронг, — я голосно кажу в динамік. — В разі найменшого натяку на небезпеку, негайно вмикайте прискорення п'ять g в напрямку "Табули".

— Так, звісно, капітан.

Я не поправляю астронавта. Так, хай буде каптан, мер міста чи хоть король Всесвіту. Лиш би йому було зручніше і безпечніше робити свою роботу.