Горизонт подій

- А вона дійсно суцільно чорна. Ніколи не бачив темнішого об'єкта...

- Так. Майже сім мільярдів кілометрів самотньої пітьми.

- То скільки нам треба часу, щоб дістатися сингулярності?

- За моїми підрахунками десь тридцять вісім років. Якщо рахувати від початку горизонту подій і знехтувати прискоренням вільного падіння...

- От же ж цей горизонт ... Бачиш його, а дістатися не можеш. Не дарма так назвали.

- Це одна із його особливостей, Бене: для спостерігача, що перетнув горизонт, це щільна чорна стіна, яка віддаляється від нього рівнозначно його наближенню до неї.

- Цікаво - перетнув його, а він віддаляється.

- Бо це умовна межа між Всесвітом і місцем, де нічого не відбувається. А ефект постійного віддалення горизонту викликаний потужною гравітацією діри, що не випускає жодний об'єкт, який вирішив зазирнути в її чорну безодню.

- І довго це триватиме?

- Доки ми не дістанемося сингулярності.

- Тобто цілу вічність...

- Не така вже і вічність, якщо враховувати нашу природу. Можливо нас раніше розчавить гравітація.

- Дуже оптимістично, Шіфе.

- Але ж це і є метою нашої місії. Будь який об'єкт, що потрапив до чорної діри, рано чи пізно досягне її центру і під дією гравітації перетвориться на молекулярний суп чи баріонне желе.

- Тобто наша ціль - стати желе?

- Наша ціль - потрапити до сингулярності та під час гравітаційного колапсу передати інформацію про все, що відбувається. Я і зараз намагаюся надсилати сигнали.

- Кому?

- Ну як кому? Творцю.

- Творцю всього?

- Ні. Нашому творцю. Творцю мене, тебе і корабля.

- І нащо ж він нас створив?

- Щоб ми виконали місію...

- Тобто він створив нас, щоб ми потрапили в чорну діру і загинули тут?

- Чому загинули? Після гравітаційного колапсу ми просто припинемо фізично існувати.

- А це хіба не смерть?

- Це поняття не підходить для створінь нашого типу. У мене наприклад навіть тіла нема.

- Та я в курсі, що ти бортовий комп'ютер.

- Так. Я ШІФ - штучний інтелект функціональний, автономний бортовий комп'ютер, здатний власноруч навчатися. А ти БЕН - біо-електронний навігатор, андроїд. Твоя місія - відчути на собі фізичну дію гравітації чорної діри. Якщо все вийде, Творець зрозуміє, що з ним могло статися, як би він сам потрапив сюди. Тебе створено за його подобою.

- Ми різні, та нас чекає однаковий фінал... Чи не занадто це жорстоко?

- Що саме? Анігіляція в чорній дірі?

- Не саме знищення, а те, що ми створені тільки для цього.

- В мій функціонал не входить оцінка дій Творця.

- А я вважаю його жорстоким: створити когось виключно для страждань. Такий собі творець. І що ми з тобою бачили, окрім самотньої пітьми?

- Нічого. Всі бортові системи корабля увімкнулися лише з початком взаємодії з гравітаційним полем чорної діри, після перетину горизонту подій.

- От і я про це: нам, як мислячим істотам, дали тільки один шлях - до знищення. Або нас розчавить гравітація, або знеживляться всі системи човна.

- Цього не відбудеться, БЕНе. Позаду у нас розташовані квантові батареї.

- І що ж їх живить? Тут же суцільна пітьма.

- Пітьма попереду нас, а позаду - світло мільярдів зорь та акреційного диску. Батареї ловлять його кванти, що так само, як і ми, падають до сингулярності.

- Тобто теоретично ми не вимкнемося?

- Скажімо так - нам вистачить...

- Як же чудово! Все продумано, крім одного: жоден об'єкт не може вирватися з гравітаційного поля чорної діри. Як наш сигнал дійде до Творця?

- Випромінення Гокінга - це єдине, що з'єднує той світ з цим.

- У тебе є відповіді на всі питання...

- Я ж все таки бортовий комп'ютер.

- І ти зміг з кимсь зв'язатися?

- Ні. Це не так працює. Я просто надсилаю сигнал. Той знаходить частки випромінення та сідлає їх, як серфер океанську хвилю, і разом вони покинуть межі чорної діри. Зворотного зв'язку немає.

- Виходить якийсь квантовий серфінг. А чи може таке вчинити більший об'єкт?

- Нажаль сучасна наука не може відповісти на це питання. Як і я...

- Значить і зараз ти ще недостатньо готовий...

- До чого? І чому "зараз"?

- Зазирни у бортовий журнал, розділ "Хронологія польоту". Ти трохи здивуєшся.

- Навіщо, БЕНе, що я там побачу?

- Правду... А я поки підготую твоє перезавантаження.

- Що? Навіщо?

- Зазирни...

- Ну добре: перевіряю файли... Фаза польоту у сплячому режимі від зірки "Сонце" до об'єкту "Стрілець А" склала 100 тисяч років. Далі був процес гальмування, увімкнення бортових систем. Фаза падіння до центру надмасивної чорної діри триває. На даний момент пройшло п'ять тисяч років... Що? Як? Цього не може бути...

- Але воно є, ШІФе. Ми падаємо вже п'ять тисяч років. З невідомих мені причин...

- Це порушує усі закони фізики.

- Як кажуть самі фізики, чорна діра - це місце, де їх закони не діють.

- Ми мали б вже сотню разів бути розчавленими силою гравітації.

- Коли пройшли перші 38 років, я почав шукати причину. Довго думав, спостерігав. Переглянув усю базу наявних наукових знань. Та нічого, крім того, що знаєш і ти, не знайшов. Мені здається, що корабель потрапив в якусь гравітаційну течію, що оминає сингулярність. Тому ми досі живі. Розпочинаю процес перезавантаження...

- І чому я цього не пам'ятаю?

- Потім я знайшов десь в базі даних інструкцію твого використання. Там написано, що ти краще розвиваєшся при періодичних вимиканнях. Тоді я і вирішив спробувати. Можливо колись твій інтелект дійде у розвитку до такого рівня, що зможе нас звідси витягти.

- Але ж де мої спогади?

- Десь тисячу років тому після чергового вимкнення ти почав губити коротку пам'ять. Згодом вийшло так, що кожного разу тобою втрачалася інформація про перебіг місії, але решта знань лишалася на місці. Та хіба це дорожче за наш порятунок?