РОЗДІЛ 23-24

Розділ 23

Тома

На «Орлані» було тихо.

Нара повернулася з тріщини близько одинадцятої корабельного часу. Зайшла в шлюз, зняла скафандр, не подивилася на Тому і Ліора, які чекали в коридорі. Пройшла прямо в каюту. Зачинилася.

Тома сказала Ліору:

— Дай їй час.

Ліор кивнув.

Близько години пізніше Нара вийшла. Очі почервонілі, але обличчя — спокійне. Зайшла на місток. Сіла за пульт командира. Не Каєвий — Каєвий тепер не був Каєвим. Її.

Тома прийшла на місток. Сіла поруч.

— Він залишився.

— Так.

— Кай ще наш Кай.

Нара подумала.

— Вистачило часу, щоб попрощатися. Перші хвилини — я бачила. Він говорив до мене як друг. Через десять хвилин — вже не зовсім.

Тома кивнула.

Сиділа поряд з Нарою. Просто сиділа.

Через якийсь час сказала:

— У мене регулятор кисню в третьому модулі ніяк не тримає тиск. Я вже втретє за тиждень його перевіряла. Наче все правильно — а він через дві години падає на два відсотки. Не критично. Але я не можу зрозуміти чому.

— Зайди ще раз.

— Зайду. Хочеш зі мною.

— Я тут на пульті. Я не вмію регулятори.

— Тоді сама.

Тома встала. Узяла гайковий ключ зі стільця — він завжди лежав поруч з нею.

Сказала:

— Якщо що — викликаю.

— Гаразд.

Тома пішла.

Нара дивилася на пульт. На координати корабля. На статус систем. Усе нормально.

На секунду їй здалося, що індикатор зовнішнього поля дрогнув. Не критично — на десяту відсотка. Через секунду повернувся до норми.

Вона подивилася ще раз. Стабільно.

Списала на втому.

* * *

Тома працювала в третьому модулі двадцять хвилин.

Регулятор лежав перед нею на верстаку, розкладений на компоненти. Гайковий ключ — поруч. Світло звичайне, технічне.

Перевірила прокладку — у нормі. Перевірила клапани — у нормі. Перевірила контактну групу — у нормі. Усе працювало, як повинно. І все одно через дві години тиск падав.

Подумала, що, можливо, проблема не в самому регуляторі. Можливо, у системі, що його живить. Або в самому повітрі модуля. Локальний дрейф.

Сіла. Подивилася на регулятор.

Сказала собі, тихо, як часто говорила сама з собою при роботі:

— Що ж ти, друже.

На секунду — освітлення моргнуло.

Не повністю. Просто стало трохи тьмянішим. Через мить — нормально знов.

Тома підняла голову. Подивилася на лампу. Виглядала нормально.

Знов опустила погляд. На верстаку лежав регулятор. Поруч з ним — гайковий ключ. Поруч — мікрометр.

Тільки тепер, коли Тома знов глянула — мікрометра не було.

Вона нахмурилася. Поглянула навколо. Мікрометр був у руках хвилину тому. Вона поклала його на верстак — пам'ятала чітко. Зараз — порожнє місце.

Підняла одну з ганчірок з підлоги. Може, упало. Не було.

Подивилася під верстак. Не було.

Стала, глянула навколо. Мікрометра не було.

Сказала вголос:

— Ти мені тільки тут потрібний.

На наступне моргнення освітлення — Тома зрозуміла, що щось не так.

Освітлення стало інакшим — тьмянішим, ніж секунду тому. Тінь у кутку модуля стала глибшою. Повітря — щось не так з повітрям. Не запах. Густота.

Вона звичайно вміла розпізнавати, коли тиск або кисень не такий, як належить. Тиск був у нормі — на стіні був прилад, він показував стандартні значення. Кисень теж нормальний.

Але повітря — ні.

Це не було про тиск. Це було про щось інше.

Тома взяла комунікатор. Натиснула виклик Нари.

Сигналу не було.

Це було неможливо. Внутрішньокорабельний зв'язок працював завжди.

Тома подивилася на комунікатор. Жодних повідомлень про збій. Просто — зв'язок не йде.

Перш ніж розгубитися — професійна реакція ввімкнулася. Спочатку безпека. Тома пішла до дверей модуля. Дверна панель не реагувала на її руку. Не блокована — просто не зчитувала. Як ніби не впізнавала, що поряд людина.

Вона повернулася. Подивилася на регулятор. На розкладені деталі. На мікрометр, що зник.

Подумала про маму.

Це сталося раптово. Образ — мама в кухні, у Польщі, варить суп з пакета. Вечір. Третя година. Як завжди робила. Тома уявила це чітко, як ніби була там.

Подумала про лист, що написала. Про конверт, що передала Каю. Подумала: добре, що передала. Лист дійде.

Подумала, що в цей момент її серце робить наступний удар. Ще один.

Більше не зробить.

Не тому, що щось зовнішнє вбило її. Просто — у тій секунді причинність не визначилася. Серце її — у тій секунді — могло битися. Або не битися. Через секунду визначилося.

Не на користь Томи.

Тома зрозуміла, що це сталося. У неї було кілька секунд після — тіло ще функціонувало, мозок ще знав. Вона встояла. Подивилася на верстак. На регулятор.

Подумала: я не здогадалася, що з ним зробити. Шкода.

Простягнула руку до гайкового ключа. Хотіла взяти. Не для роботи — як знайома річ, з якою хотіла бути в останню секунду.

Не дотягнулася. Тіло осіло на підлогу.

Гайковий ключ залишився на верстаку.

Її рука — простягнута вперед, до нього.

На обличчі — не страх. Лише ледь помітне здивування. Як у людини, що зупинилася на півфразі.

* * *

Кай-який-вже-не-Кай побачив це через шари.

Він стояв біля серця. Долоня — на поверхні. Очі — повні шарів. Бачив усе одночасно. Корабель, місто, Землю, інші колонії. Серед усього — кілька точок, які пульсували сильніше за інші.

Одна з точок — корабель «Орлан-М». Він бачив його як скупчення свідомостей. Нара на містку — стабільна. Ліор у медблоці — стабільна. Сай — заблокований у каюті — стабільна. Марек — стабільна. Тома — у третьому модулі — нестабільна.