РОЗДІЛ 3-4

Розділ 3

Команда

Третій день польоту. «Орлан-М» рухався в прямому курсі до сектору М-7 — близько п'яти діб ще до межі Горизонту. Двигуни тримали сталу швидкість, корабель був тихий, як буває корабель, що йде довго і знає свій шлях.

Кай збирав команду на перший повний брифінг. Не службовий — той він провів у перший вечір. Цей — робочий, з конкретикою, з картами, з планом дій після виходу до Горизонту.

О дев'ятій ранку всі шестеро зайшли в малий салон. Кай уже сидів за столом.

Дивився, як вони заходять.

Перша — Нара. Висока, з коротким темним волоссям, у простому комбінезоні пілотажної служби. Старша за Кая на шість років — їй було тридцять вісім. Зайшла першою, сіла навпроти нього, поставила чашку з кавою на стіл. На пальці лівої руки Кай помітив маленьке кільце — не обручку, тонше і простіше, яке вона носила відколи Кай її пам'ятав. Не питав. Вона не казала. Деякі речі Нара тримала окремо від роботи.

Другий — Сай. Аналітик, років тридцяти, у тонких окулярах. Сів збоку, поставив планшет перед собою, відкрив. Вже працював, ще не розпочавши. У каюті у нього, як Кай помітив у перший вечір, лежала одна паперова книга на тумбочці — поезії, що Кай не впізнав. Книга була єдина не цифрова річ у каюті, і Сай тримав її так, як деякі люди тримають фотографії — на видноті, але без пояснень.

Третя — Тома. Інженерка-механік, років сорока. Зайшла з гайковим ключем у руці — не показово: забула покласти, коли пішла на брифінг з технічного відсіку. Сіла, поклала ключ на стіл. Помітила, що не за тим столом. Узяла. Поклала на коліна. Підспівувала тихо щось — Кай уловив мелодію, але не впізнав. Старе. Не з його часу.

Четвертий — Ліор. Медик, ровесник Кая. Зайшов спокійно, сів останнім з тих, хто був при дверях. Перед тим, як сісти, подивився на Тому — бачив, що вона трохи нервує. Кай знав цей погляд Ліора — медичний контроль, без слів. У медблоці Ліора, який Кай заглянув раз із якоюсь дрібницею, на стіні висіла невелика фотографія — дитина, років вісьми, з темним волоссям. Кай не питав, чия. Ліор не казав.

П'ятий — Марек. Офіцер безпеки, років сорока п'яти. Колишній військовий. Зайшов, привітався формально, сів зручно, але напружено. На зап'ястку — старий шрам, який Кай помічав уже третій день. Кай знав, що Марек не їсть м'ясного — це Ліор згадав за вечерею першого дня, коли давав Томі щось, у чому не було м'яса, і додав «Марек теж». Більше Кай нічого не знав.

Шестеро. Команда «Орлан-М». Кай, Нара, Сай, Тома, Ліор, Марек.

Він провів пальцями по столу. Сказав:

— Дякую, що прийшли. Сьогодні розберемо план виходу на межу Горизонту. Сай, починаймо з аналітики.

* * *

Сай повернув свій планшет так, щоб усі бачили екран. На ньому — карта секторів.

— Я працював з даними останні три дні. Це — наш курс. Тут ми зараз. Тут — М-7, цільова точка. Між нами і М-7 — це.

Він збільшив частину карти. Показав область, обведену червоним пунктиром.

— П'ятдесят два сектори, у яких система офіційних маршрутів показує порожнечу. Це — куди не літають кораблі. Не тому, що небезпечно, а тому, що там «нічого нема». Так стверджує реєстр.

— Що насправді там, — спитав Марек.

— Я перевірив навігаційні записи останніх двадцяти років. У старих маршрутах — до 2330 року — кораблі проходили через ці сектори регулярно. У нових — після 2335 — їх обходять. У реєстрі немає документа, що пояснює зміну. Просто — після певної дати кораблі почали ходити іншим шляхом.

— П'ятдесят дві колонії, — сказав Кай. — Кожна з цих точок — стерта колонія.

Команда мовчала.

Сай продовжив:

— Я звіряв координати з документами того часу. Там, де зараз порожнеча, була, наприклад, шахтарська станція з населенням три тисячі. Виробничий сектор. Архівний центр. Дитячий притулок переселенців. Усе це — за старими записами — існувало. У сучасних — нема. У сучасних кораблі обходять цю точку, бо «там нічого нема».

— П'ятдесят дві за два століття, — додав Кай. — Це не один випадок. Це система.

Тома сказала тихо:

— Це не аномалія часу. Це політика.

Кай подивився на неї.

Тома не була аналітиком, не була пілотом. Вона була механіком — людиною, що звикла розбирати речі і дивитися, як вони працюють. Її формулювання було простим, тому що практичним. У неї речі або працювали, або були поламані. Тут — щось працювало в одному напрямку. Це означало, що хтось так зробив.

— Можливо, — сказав Кай. — Це одне з того, що ми маємо з'ясувати. Що рухає Горизонт: автоматична система чи чиясь воля.

Марек:

— Якщо керують — хто.

— Не знаємо. Тому летимо.

* * *

Сай прокрутив карту далі. Збільшив іншу точку — за межами п'ятдесяти двох.

— Ще одне. Я знайшов це випадково, коли звіряв довгі маршрути. Сектор Веллер. Тут.

На екрані — нова червона точка.

— Ця точка позначена «майбутня експедиція». В архіві є запис: «Експедиція до сектора Веллер. 14.10.2351. Командир Кай Солар. Тривалість невідома. Підсумок невідомо».

Кай завмер.

Сай подивився на нього. Не з вибаченням, а з констатацією — він знайшов цю інформацію, мав її показати, не приховав з делікатності.

— Дев'ять років і чотири місяці у майбутньому. Місія, яку ти ще не плануєш. Командир — ти. Це не прогноз і не запланована операція — це запис у хроніці пілотських справ, у тому форматі, у якому записується минуле.

Команда дивилася на Кая.

Він не одразу відповів.

Сказав:

— Це означає, що архів знає більше, ніж повинен.