РОЗДІЛ 1-2

Розділ 1

Ангар

Ангар номер чотирнадцять був порожнім о шостій ранку, коли Кай зайшов.

На пальцях лівої руки в нього було сім подряпин від металевої поручні, за яку він тримався всю дорогу від ліфта вгору. Не помітив, як подряпався. Тіло іноді робило речі без участі — рахувало до семи перед стиковкою, тримало щось міцніше, ніж потрібно, чекало певної кількості сигналів перед запуском двигуна.

Він стояв на технічній платформі. Внизу — корабель «Орлан-М», середнього розміру, рятувальний клас, з обтічниками, що ще пахли свіжим лаком. Корабель, на якому він мав летіти через дев'ять днів.

Ще нікого не було. Команду він мав зустріти ввечері. Сай — аналітик — прибуде о шостій. Ліор — медик — пізніше. Інші — наступного дня.

Кай прийшов раніше, бо хотів бути сам з кораблем. Це був його ритуал — приходити в ангар на світанку перед польотом, дивитися на корабель, не оточений людьми, і думати про маршрут. Сім років тому він робив те саме — прийшов на світанку, дивився на тодішній корабель, не знаючи, що повернеться без брата.

Тоді — рахував до семи перед запуском.

Сьогодні — рахував.

Один. Два. Три. Чотири. П'ять. Шість. Сім.

Підняв руку до металевих перил. Стояв так, дивлячись на корабель, поки не починало світати по-справжньому. Тоді — пішов до службового приміщення.

* * *

Аналітик Гордіс — невелика, років сорока, у формі, з планшетом — чекала його в малому кабінеті біля ангара.

Не Олена Терен. Терен керувала всім напрямком — Кай не сидів з нею особисто. Гордіс була її заступниця, та, що вела щоденну роботу з пілотами.

Кай сів навпроти. Гордіс поклала планшет на стіл.

— Кай. Перш ніж розберемо план — хочу дати тобі послухати один запис. Ми отримали його три тижні тому. Він — частина того, чому ти летиш.

Вона натиснула на планшет. Звуковий файл.

Перші секунди — шум. Білий, рівний, як буває в дальніх трансляціях. Потім — голос.

Чоловічий, неясний, фрагментарний. Тільки кілька слів вгадувалися чітко:

«…не…»

«…треба не сьогодні…»

«…я не повертаюся, інакше все почнеться раніше…»

Шум знов. Запис закінчився.

Кай дивився на планшет.

Він не одразу зреагував. Потім — серце почало битися сильніше, не зі страху, а з впізнання. Голос. Він знав цей голос. Не міг сказати чий, але знав — це був хтось, кого він колись знав. Або сам.

Гордіс подивилася на нього.

— Сім відсотків голосового збігу. Це багато для шумового запису. Ми вважаємо, що це твій брат, Кай. Але я не буду стверджувати — ти мусиш сам вирішити.

Кай кивнув. Не зміг сказати нічого.

Гордіс зачекала хвилину. Тоді сказала:

— Запис прийшов з боку, що його ти називаєш Горизонтом. Ми зафіксували передачу — джерело за межею, куди не літали кораблі вже сім років. Той самий сектор, з якого востаннє прийшла передача експедиції 2335 року. Та, з якої повернувся ти один.

Сім років тому Кай повернувся з цього сектора без брата. Сім років він не чув від Ноя нічого. Тепер прийшов сигнал, що міг бути братом, або міг бути не ним, з імовірністю в сім відсотків.

Кай сказав, тихіше, ніж збирався:

— Я не впізнаю слова напевне. Але голос — упізнаю.

— Це достатньо.

Гордіс закрила планшет.

— Ходімо. Я хочу показати тобі ще дещо.

* * *

Вони вийшли з кабінету. Ангар був велика будівля, з кількома рівнями. Гордіс повела його не до командного центру, а вниз — у службовий архів технічного персоналу, де зберігалися старі файли, які не оцифрували повністю.

Спустилися двома поверхами. Архів пах папером і пилом — типовий запах місць, де старі речі лежать довше, ніж потрібно. На полицях — паперові коробки, металеві шафи, маркіровані за роками.

Гордіс йшла попереду. Знала, куди йде. Зупинилася біля шафи з маркуванням «ЗНИКЛІ. ЕКСПЕДИЦІЇ».

Відкрила. Усередині — папки. Тонкі, у кожній — одна-дві сторінки. Кожна папка позначена номером і датою.

Папок було багато. Кай побачив нашвидку — десятки. Може, сотня.

Гордіс витягла одну.

На обкладинці — «Експедиція 4471. Тарсіс-9. 17.06.2335».

Кай знав цей номер. Це була його експедиція — та, з якої він повернувся без Ноя.

Гордіс відкрила папку. Усередині — два аркуші. Перший — стандартний бланк рапорту, заповнений сім років тому. Підпис Кая внизу. Другий — додатковий аркуш, який Кай не бачив раніше.

— Це додаток, який оформила служба після твого повернення. Не той, що ти підписував. Внутрішній документ.

Кай узяв аркуш. Прочитав.

На аркуші — короткий список. П'ятнадцять імен, дат і місць. Кай прочитав перші три.

Тарсіс-9. Колонія. Сектор Б. 50 000 населення. Стерто 14.06.2335.

Аква-7. Дослідницька станція. Пояс Юпітера. 100 населення. Стерто 11.06.2335.

Хейл-Прім. Шахтарська. Сектор М-3. 3 200 населення. Стерто 09.06.2335.

Список тривав. Кай рахував у голові — не до семи. До п'ятнадцяти.

Тарсіс-9 він знав — це було місце, до якого він летів. Але «стерто» — не було слова, яке він тоді використовував. Він вважав, що там сталася аварія. Що колонія знищилася через якусь катастрофу.

Тут було написано «стерто».

Він підняв очі на Гордіс.

— Що це означає.

— Не «знищено». Стерто. Це слово, яке вживають у внутрішніх документах для подій, які не залишають слідів. Звичайна катастрофа залишає сліди — уламки, тіла, дані. Стерті колонії залишають порожнечу. Корабель приходить — і там, де мав бути світ, нема нічого.

— Я не пам'ятаю, щоб мені казали «стерто».

— Тобі казали «знищено». Це слово, яке ми використовуємо назовні. Усередині — пишемо інше.

Кай дивився на аркуш.