Новий горизонт

— Я тобі весь тиждень не міг додзвонитися. Чим була зайнята? — спитав Майкл, коли разом з Джоан прогулювався ввечері осіннім парком, прикрашеним ілюмінацією.

Дівчина продовжувала розглядати невеличке кафе, звідки долинала кантрі-пісня. Хлопець легенько смикнув її за рукав. Джо поглянула на нього, ніби здивувалася, що він ще тут.

— М?

— Де ти літаєш? Я ці три місяці біля тебе пташкою в’юся, а ти мене все ігноруєш. Навіть не чуєш, що я говорю. Ти закохалася в іншого?

— Ти так запитуєш, ніби я тобі щось обіцяла, — відповіла спокійно і, зупинившись, продовжила слухати пісню.

— Люба, ми вирішили спробувати знову. Ти не можеш думати про когось іншого. Це зрада, — розіграв обурення.

— Справді? А коли ми то вирішили? Щось не пам’ятаю.

— А Лос-Анджелес?

— Це коли ти мені робив пропозицію, поспішаючи на літак?

— Ти пообіцяла, що подумаєш.

— Але так і не дала відповідь. То з чого ти взяв, що ми знову разом? — навіть не дивилася на нього, поринувши в слова пісні.

Легка усмішка лягла на її уста. Спогади знову вкрали увагу.

— Як це «з чого»? — витріщив симпатичні карі очі. — Кажу ж, я третій місяць до тебе залицяюся, а ти весь час зайнята справами. Я згоден чекати, скільки потрібно, але зараз ми на побаченні, а ти ведеш себе так, немов мене поруч немає! — розвів руками.

Джоан продовжувала дивитися на кафе й усміхатися. Майкл теж поглянув на нього, не розуміючи, що її так зачарувало. Не знайшовши відповідь, знову звернувся до дівчини:

— Ти мене взагалі чуєш? Де ти ще знайдеш хлопця, який буде отак за тобою бігати? Я ніколи ні за ким не вишивав так, як за тобою. У мене теж є гордість. Але я роблю для тебе виняток, бо досі кохаю тебе.

— Еге ж, такого хлопця дійсно ще треба пошукати, — кивнула.

Десь неподалік почувся гул мотоцикла. Джо озирнулася, прислухаючись до приємного звуку.

— Досить мною крутити, — нахилився Майкл до неї й процідив крізь зуби.

— Це тобі досить крутитися навколо мене, — цього разу таки поглянула на залицяльника.

Він закляк, витріщившись на дівчину.

— Тобто? — видихнув.

— Я все чекаю, коли тобі нарешті дійде. Скільки ще треба повторити, щоб ти від мене відчепився?

— Розумію, жінки полюбляють ламатися, я це потерплю, на те й чоловік. Але тільки тому, що…

— Ти мене кохаєш, — перебила його іронією.

— Ти не віриш? — зробив нещасний вигляд. — Я справді дуже жалкую, що так вчинив з тобою. Коли пішла, раптом зрозумів, яка ти мені дорога.

Джоан схилила набік голову й зацікавлено слухала чергову серенаду.

— Такої, як ти, майже неможливо знайти. Розумна, красива, порядна.

— Останнє, я так підозрюю, ти цінуєш більше всього, — продовжувала іронізувати.

— Звичайно! Це така рідкість зараз.

— Напевне тому ти весь час мене сварив, коли я не погоджувалася на близькі стосунки. Бо занадто вже порядна, — розсміялася.

— Джоан, ти мене не так розуміла. Ми довго зустрічалися, ми вже були як сім’я. Я просто хотів, щоб ми далі розвинули наші відносини. Це природньо.

— Так. А ще сучасно.

— Якщо я образив тебе цим, вибач. Просто тобі треба було про це сказати. Я лиш хотів як краще.

— Для себе.

— Та що з тобою сталося?! — не впізнавав поступливу та закохану колись у нього дівчину. — Звідки ця упередженість?

— Життя навчило.

— Та сотні пар розходяться і потім знову починають усе спочатку. Абсолютно нормально робити помилки, визнавати їх і ставати кращими. Так і шліфуються відносини, перш ніж створити сім’ю. Ти ж розумна дівчинка.

— Так, не дурна. Коли в гості приходе симпатична жіночка з сином і просить не відбивати в неї коханого та батька її дитини, розуму значно добавляється. Як там вона казала? Кларк? Це ім’я тобі про щось говорить? — усміхнено дивилася на блідого Майкла. — Що ж ти замовк? Та й виглядаєш не дуже. Може, сядеш на лавку? Ще впадеш, забрудниш дороге пальто й застудишся, бо я… — тепер вона підійшла до нього ближче, — не збираюся тобі допомагати. І тим паче не збираються це робити мої батьки, які дуже тобі вигідні для кар’єрного росту. Адже у них стільки зв’язків та корисних знайомств. Завдяки таким родичам ти міг би далеко піти. Напевне, заради сина так стараєшся? Чи заради своїх коханок? А, може, просто заради себе? М? — вдивлялася в його очі.

Невже вона його колись кохала? Такий красень, спортсмен, кращий студент в університеті, де вони навчалися. Мрія! Та не її. Вже не її.

— Я все поясню, — розгублено взяв її за руку.

— Майкле, навіть якби я не знала про твою дитину, я б не повернулася до тебе. Почуй мене. До речі, дякую, що ти був у моєму житті. Це дуже корисний урок мені на майбутнє. Сподіваюся, тобі, нарешті, дійшло. Прощавай, — залишила його одного й пішла в бік кафе.