Пірнути в океан

Дік зайшов у кімнату Кейт із величезним букетом квітів. Дівчина здивовано глянула на хлопця, а потім на троянди.

— Де Джоан? Я не можу її знайти? — спитав він.

Кейт з хитринкою оглянула Девіса, помітивши його піднесений настрій.

— А що це в тебе таке? — зробила серйозний вигляд, вказуючи на його очі.

— Що там?

— Ану нахилися.

Він зробив як вона просила.

— Я так і думала. У твоїх очах сердечка танцюють.

— Кейт, перестань. Так де вона?

— До неї приїхав знайомий і забрав кудись із собою.

— Знайомий? — куди й веселість поділася.

— Ну так.

— Хто?

— Та звідки я знаю. Майкл якийсь.

— Майкл? Ти впевнена? — з ноткою досади спитав Дік.

— Так.

— А чому він приїхав? — поволі опустив букет.

Виглядав пригніченим, хоча і намагався то приховати.

— Я думаю, тобі краще цього не знати, — Кейт пожалкувала, що розповіла.

— Кажи як є.

— Цей Майкл спитав, де Джо. Після того випадку, коли нас переслідували, я вирішила перестрахуватися й поцікавилася, ким він їй приходиться. І він… — зам’ялася.

— Що?

— Її наречений. Приїхав забрати Джоан з собою.

Дівчина чекала на бурю, але Дік, на її подив, мовчав. Хлопець озирнувся на всі боки, не знаючи, куди подіти квіти. Подивившись на Кейт, віддав їй і вийшов.

— Ого, — шумно видихнула вона. — Крутий поворот. Нічо так собі кульмінація поїздки.

Дік вирішив прогулятися містом. Біля входу його зустрів Макс, який уже встиг десь напитися.

— Ти куди?! — вигукнув рудий і, хитаючись, наздогнав хлопця.

— Пройдуся.

— Я з тобою.

— Ні, Максі. Йди краще поспи, щоб на вечірці не псував усім настрій.

— Ти на що натякаєш? І що з тобою? Якийсь ти невеселий.

— Серйозно, піди відпочинь.

— Ну, як хочеш, — розвів руками й поплентався в готель.

Дік засунув руки в кишені й пішов у напрямку берега.

***

Увечері мандрівники зібралися в невеликому, обплетеному квітами, кафе «Лагуна». Гавайський стиль, шум океану, легка тропічна музика створювали ідеальну атмосферу для відпочинку.

Першими прийшли чоловіки. Вони замовили пиво й розмістилися за довгим столом під навісом.

— Який рік святкуємо фініш і щоразу почуваюся наче на випускному в коледжі, — зауважив Кевін, дивлячись на музикантів, що співали на невеликій сцені.

— Щось якось сумно. Шкода, що мандрівка завершилася, — зітхнув Гаррі.

Йому на диво стало краще. Лікарі дивувалися, розглядаючи результати обстеження пацієнта й самого пацієнта, який уже обходився без кисневої маски та постійного введення ліків крапельницею.

— Що це за настрій? — обурився Макс. — У нас сьогодні свято!

— Справді, друзі! Щось ми не про те думаємо! — підтримав його Джордж і підняв келих. — За вдале завершення цьогорічного мотопробігу!

Вони цокнулися й випили.

— Чудова поїздка вийшла! — сказав Кевін.

— Так. А головне — в дорозі не довелося нудьгувати, — погодився Гаррі.

— А коли ми нудьгували? — здивувався Макс.

— Завдяки тобі — жодного разу, — похлопав його по спині Джордж.

Чоловіки розсміялися.

— Ти, як завжди, зумів відзначитися, — нагадав Дік. — У черговий раз наколовся гидотою.

— Але зауваж, уперше влаштував таку виставу, — додав рудий.

— Якщо ти цим ще й пишаєшся, то я тобі зараз задам, мало не буде, — кинув йому Девіс.

— Ні-ні-ні! — виставив руки бунтар. — Я пожартував.

— Добре ти жартуєш, — Кевін поласував смачною рибою. — Більшість пригод з твоєї милості. Узяти, наприклад, випадок, коли ти звалився в ущелину й втратив половину нашої провізії.

— Не бачу нічого страшного в тому, що ми спали після цього в печері в тісному колі. Навіть прикольніше було. Якби тільки дехто не заважав, — рудий зиркнув на Діка. — Що ви там робили з Джоан?

Чоловіки оживилися.

— Ми щось проґавили? — поцікавився Кевін.

— Та вони півночі крутилися й про щось сперечалися. Я заснути через них не міг, — пояснив Макс.

— Ті. Я думав, там щось серйозніше. Подумаєш, сперечалися, — втратив інтерес Кевін.

— А хто бандитів за нами тягав до самого Окленда? — нагадав Макс. — Я? А то все на мене спихнули.