Чуже ім’я на вустах

До широкої річки, вкутаної густим покривалом лісу, залишалося всього декілька миль. Мандрівники б швидко до неї дібралися, якби раптом не почалася злива. Небо прорвало. Вода з силою височенного водопаду гулко вдарялась об землю. Далі п’яти кроків нічого не було видно.

Дік скомандував зупинитися. Вони з'їхали з дороги в ліс. Зробили привал біля невеликої скелі з печерою, що стала непоганим захистом від сильного вітру. Укривши байки, поспішили до фургона.

— А де Джоан? — занепокоївся Дік, намагаючись перекричати гуркіт води та грому.

Мандрівники розгублено озирнулися — дівчина зникла.

— Ховайтеся в фургон! Я її пошукаю! — наказав Девіс.

— Це небезпечно! — спробувала зупинити його Кейт.

— Пропонуєш залишити її?

Дівчина розгублено оглянула пелену дощу. Звичайно, вона не хотіла лишати Джо, але буря її лякала. Кейт вже не думала, що говорить. Діяла інтуїтивно.

— Швидко в фургон! — підігнав друзів Дік, а сам повернувся до «Харлі» й вивів його на дорогу.

— Хутчіш! Дощ ллється аж у середину! — тепер командував Гаррі. — Дік знайде її! Не турбуйтеся!

Девіс у цей час, борючись із сильним вітром, що посилювався з кожною хвилиною, уважно оглядав дорогу та її узбіччя. Шукати довелося довго, бо за такої погоди було складно когось або щось розгледіти. Незабаром він побачив у сірій пелені силует дівчини. Джо намагалася підняти мотоцикл, який лежав у бруді.

— Ти не поранилася?! — закричав Дік, зупинившись біля неї.

Починався ураган. Усе важче було втриматися на ногах від його безжальних поштовхів.

— Мене знесло на узбіччя! Нічого не можу зробити! — розгублено відповіла Джо.

Дік почув якийсь шурхіт. Озирнувшись, заціпенів: на них летіла величезна гілка. Хлопець хутко зіскочив з байка й, обхопивши Джо, повалив її на землю. Гілка з гулом пролетіла над ними. Вітер так легко її ніс, немовби вона була стеблинкою. Небо прорвала блискавка й грізно встромилася в землю кривою стрілою. Джо скрикнула. Девіс, взявши її за плечі, злегка струснув, намагаючись привести до тями, і прокричав:

— Сідай на мій байк, їдь до наших, а я приведу твій!

— Я з тобою! — уперто заявила вона.

— Ти чуєш, що я говорю?!

— Ні! — знову спробувала підняти свій мотоцикл.

Дік вихопив з її рук руль і сам зайнявся цим ділом. Та було не так просто. Хлопець оглянув байк і побачив, що в переднє колесо міцно засіла гілка. Він спробував її витягти, але марно.

— Це займе час! — сказав Девіс. — Сідай на мій мотоцикл, їдь до наших!

— Ні! Я не лишу тебе самого!

Хлопець почав сердитися. Повз них пролітали гілки та фрагменти покрівель, які ураган зірвав з дахів. Ставало все більш небезпечно. Як він не намагався вмовити дівчину, вона вперто стояла на своєму. Розуміючи, що сперечатися марно, Дік підхопив її на руки і силоміць посадив на «Харлі». Дівчина від несподіванки розгубилася, а наступної миті Девіс уже завів мотор і погнав мотоцикл через непроглядну завісу зливи.

До фургона вони дісталися швидко.

— Де її байк?! — визирнув з вікна Кевін.

— Він пошкоджений! Треба повернутися за ним! — відповів Дік.

— Допомога потрібна?!

— Було б не зайвим!

— Поїхали!

Девіс мовчки завів дівчину в фургон і шумно закрив за нею двері. Джоан тремтіла від холоду й розгублено дивилася у вікно, як хлопці танули в сірій негоді. «Здається, він на мене дуже розлютився», — засмутилася, розуміючи, що перехопила через край.

— Тобі треба переодягтися, — заметушилася Ніколь.

— Не зараз, — відповіла Джо.

Друзів довгенько не було. Мандрівники вже почали хвилюватися. Джоан відчувала себе винуватою, що через неї трапилася ця халепа.

— Їдуть! — нарешті почула довгоочікуване слово, яке радісно вигукнув Макс.

Визирнувши у вікно, побачила, як хлопці привели на буксирі її байк. Надягнувши на мотоцикли спеціальні чохли, швиденько побігли до фургона.

— Звідки в тебе стільки впертості?! — вигукнув Дік, ледь устигнувши ввійти.

Був злий, як та буря, що вила за вікном. Кевін мовчки відійшов у куток і почав перевдягатися. Дік же продовжував сердито дивитися на Джоан. Вона знову хотіла проявити свою впертість, але вирішила, що це недоречно.

— Вибач, — відповіла тихо й відвела погляд.

Девіс помітив на її нозі широку рану.

— Допоможіть їй, — звернувся до Кейт та Ніколь.

Дівчата заходилися шукати аптечку.

— І чому досі не перевдягнулася? — знову гримнув він. — Потрібне особливе запрошення?

— Чекала, коли ви повернетесь… — сказала перше, що прийшло на думку.

— Чекала, щоб я перевдягнув?

Він вперше підняв на неї голос і так грубо розмовляв. Дівчині стало ніяково. Дік виглядав таким сердитим, що хотілося провалитися крізь землю.