Ті, хто поруч

Дорога швидко бігла під колесами мандрівників. Гаррі, лежачи на зручному ліжку в фургоні, з легкою усмішкою дивився у вікно. Не міг натішитися, що знову мандрує. У його очах відображалися дерева, гори, пустелі, що пролітали мимо. Життя для нього було прекрасним, незважаючи на те, що в руці стирчала голка крапельниці.

Час від часу друзі зупинялися перепочити. Ніколь та Кейт вимірювала пульс та тиск хворого, слідкували за крапельницею.

Подорож поступово наближалася до кінця.

— Поклич Діка, — попросив Гаррі Ніколь, коли вони в черговий раз зробили зупинку.

Дівчина вийшла з фургона. Раптом відчула слабке запаморочення. Трішки постоявши, пішла шукати Девіса, який вирішив прогулятися в лісі.

— Діку! — гукнула й знову зупинилася.

Слабкість посилилася, все довкола захиталось і дівчина сіла на землю.

— Я тут! Хто мене кликав? — почувся десь за деревами безтурботний голос хлопця.

Ніколь стало геть зле, і вона лягла на запилену траву.

— Що з тобою? — підбіг до неї схвильований Дік.

Виміряв пульс, поспішно взяв Ніколь на руки й поніс до фургона.

— Кейт, неси ліки! — закричав Девіс.

Сестра нової пацієнтки швидко зробила ін’єкцію. У Кейт тремтіли руки. Дік помітив це й легенько торкнувся її зап’ястя.

— Усе буде добре. Вона отримала те, що їй було потрібно, — спробував заспокоїти дівчину.

— Їй потрібно здоров’я, а не чергова доза, — промовила втомлено й безцільно пішла вздовж дороги.

— Діку, — позвав Гаррі й хитнув головою в бік Кейт.

Девіс попрямував за нею слідом. Він не наздогнав її, а йшов за декілька кроків позаду.

— Я так втомилася, — ледь чутно промовила дівчина. — Втомилася від постійної напруги, важких думок, втомилася дивитися, як їй важко. Мені болить щоразу, коли пробиваю її шкіру холодною голкою шприца.

Плечі дівчини затремтіли від сліз. Кейт зупинилася й прикрила обличчя. Дік цього разу підійшов до неї й обійняв.

— Знаю. Це важко. Але ще я знаю, що ти сильна і все витримаєш. Просто ти втомилася. Ніколь проходить лікування. Ти сама бачиш, що їй стає краще. У неї є надія, є любов близьких і підтримка. Тепер лише потрібна віра. Лікарі дають гарні прогнози. Усе буде добре. Ти просто злякалася.

— Дуже злякалася…

Хлопець ще міцніше притис її до себе й поцілував темне волосся.

У цей час Ніколь розплющила очі й поглянула довкола себе.

— Де Кейт? — запитала тихо.

— Пішла прогулятися з Діком, — Макс вдав, що нічого не трапилося. — Ти з ними говорити не захотіла, завалилася подрімати, ось вони й вирішили, що тобі й без них добре.

— Ну ти ж і молотиш язиком, — слабо усміхнулася й легенько штовхнула рудого в плече.

Він допоміг їй підвестися й посадив поруч з Гаррі, який у цей час одягав кисневу маску. Чоловік поглянув на бліду подругу по нещастю. З хвилину вони уважно витріщалися одне на одного, а потім раптом вибухнули сміхом.

— Двоє кволих в одному візку! — хрипів Гаррі.

— Ти найсимпатичніший кволий з усіх, кого я зустрічала в своєму житті! — поклала йому голову на плече.

— Ти теж нічого, — погладив її по руці.

— Правда?

— Я експерт. Знаю, що кажу.

Дівчина знову засміялася.

— Дякую, — промовила вона. — Це надихає.

Скоро повернулися Дік та Кейт.

— Ми щось пропустили? — поцікавився Девіс.

— Не зважай. Ми так лікуємось, — відповів весело Макс.

— Вибач, що налякала, — обійняла сестру Ніколь.

— Як ти?

— Усе добре. Чергова непритомність, нічого нового.

— Авжеж, — сумно відповіла Кейт і погладила сестру по плечу.

— Та усміхнися! — вигукнула Ніколь. — Друзі, я дуже вдячна, що поруч зі мною такі чудові люди. Саме завдяки вам я вірю, що поступово подолаю цю кляту анемію.

— Ти молодець! Дай п’ять! — підняв руку Гаррі. — Будемо разом працювати над цією місією.

— У мене ідея! — озвався Кевін. — Чи не зупинитися нам біля річки, яку ми незабаром будемо проїжджати? Палатки, посиденьки, чергові балачки про поганих чоловіків, — обійняв Кейт, — і пісні під гітару. А ще смачним шашличок, який ми з Діком вам гарантуємо.

— Мені подобається ця ідея! Я «за»! — загорілися очі в Макса.

— Гаррі, ти як? — спитав Дік.

— Хлопче, це бонус для мого одужання, — впевнено відповів чоловік.

— Тоді по конях, — погодився Девіс.

Джоан сіла на байк і поглянула в бік друзів. Ніби й не було переполоху. Ніколь знову весело щебетала з Максом, а Гаррі хихотів з Кевіном та час від часу прикладав до обличчя кисневу маску, блідніючи від недомагання. Усі вони вчилися жити з проблемами, від яких не втечеш, але яким можна було заборонити йти на обгін.