Нові крила для Гаррі

Очікування затяглося не на одну годину. Усі були на нервах і не знаходили собі місця. Макс викурив пачку сигарет і пішов купувати другу.

— Уже обід! Треба щось робити! — нервово вигукнув Джордж і змахнув руками.

— І я за це, сидіти так безглуздо, — погодилася Ніколь.

— І що ми маємо робити? Ми ж не знаємо, де вони і що трапилося, —заперечила Кейт.

Джо мовчала. Усередині зжирало пекуче занепокоєння, але вона намагалася не показувати цього. Паніки й так вистачало.

Минула ще година. Друзі сиділи біля лікарні та не зводили очей з дороги.

Вдалині почувся рев мотоциклів. Мандрівники пожвавішали й підвелися. Макс навіть заліз на лаву. Але надії розсіялися, коли повз них пролетіли галасливі тінейджери, вигукуючи непристойні репліки перехожим.

— Куди дивляться батьки? Ці молокососи п’яні, — обурився Джордж.

— Ейфорія молодості, — поглянула вслід молоді Джоан.

— Дурість це, а не молодість, — знервовано промовила Ніколь і відкинула ногою маленький камінчик, що вдарився об фургон.

І тут Ніколь перевела увагу саме на нього.

— Цікаво, навіщо Дік пригнав такий фургон? У ньому жити можна, — замислилась.

Мандрівники теж поглянули на розкішне авто, у якому хропів водій.

— А що Діку вартує така розкіш? Це для нього дрібниця. Тим паче, для товариша, — відповів Макс.

Раптом знову почувся звук моторів, але й цього разу друзів чекало розчарування.

— І так півдня... — зітхнула Кейт. — Може, щось трапилося?

І знову рев. Макс стомлено подивився на дорогу.

— Їдуть! Їдуть! — скочив на ноги.

Він радісно підстрибнув і побіг назустріч двом друзям. Водій фургона здригнувся від крику та визирнув у вікно.

— Нарешті, — сонно пробурмотів він.

Мандрівники обступили винуватців гармидеру й наперебій почали розпитувати:

— Де ви були?

— Ми вже місця собі не знаходимо!

— Хіба так можна?

— Совість треба мати!

— Що з вашими обличчями?

— Діку, тебе ще більше відлупцювали!

І справді, у Девіса на обличчі з’явилися нові синці і подряпини. Кевіна теж не обминула ця участь.

— Тепер можна продовжувати нашу подорож? Програма виконана? Фізіономії такі як треба. У тих, до кого ви їздили, я так здогадуюся, теж. Перегони у нас також були. А ще істерики та марення наркомана, — сердилася Ніколь.

Макс винувато нахилив голову, зрозумівши, що останній камінь був у його огород. Дік підійшов до неї й обійняв.

— Все добре, Нікі, не хвилюйся, — спокійно, але втомлено сказав він.

Кейт тим часом почала обробляти рани на обличчі Кевіна.

— Ви довго нас очікували, — звернувся до друзів Девіс. — Якщо втомилися, ми повернемося до готелю і завтра вранці продовжимо мотопробіг…

— Ні, ми їдемо зараз, — впевнено сказав Макс.

Дік запитливо поглянув на інших. Решта підтримали рудого.

— Чудово, тоді вперед.

— А літак? — здивовано спитала Джо. — А Гаррі?

— Він їде з нами, — зробивши паузу, відповів Дік.

Мандрівники розгублено переглянулись.

— Але це ризиковано! — обурилася Кейт.

— Гаррі погодився на лікування. Але перед цим він хоче побачити наш схід, щоб отримати сили для одужання. А це, — вказав на фургон, — його нові крила. Вони допоможуть йому в цьому. Так він вирішив і я не вправі його стримувати. Це його вибір. Хтось проти?

Друзі мовчали. Вони, як ніхто, знали ціну цієї дороги.