Танець під дощем

Надворі тихо шумів дощ. Дік сидів на дерев'яних сходах невеликого бару в готелі, що був облаштований у стилі кантрі. З прочинених дверей долинали неквапливі звуки пісні Pink «Catch Me While I'm Sleeping». Вони сприяли спогадам і спокою. Хлопець задумливо спостерігав, як танули в калюжі голочки неба. «Кап, кап, кап...» — звучало звідусіль, і хвиля комфорту обіймала тіло. Дік поставив пляшку пива, відкинув голову, спершись на перила, і заплющив очі. Згадував своє саме божевільне кохання. Це була біловолоса красуня, яка зводила всіх чоловіків з розуму. Звела і його, що ледь оклигав після розриву. Як же він був у неї закоханий…

Згадав вечір на Кубі, куди вони безшабашно рвонули. Тоді теж ішов дощ, а закохані в затишному номері готелю на околиці міста революції танцювали під солодкі звуки пісні «Сувенір» Деміса Русоса. Її близькість, тепло, кожен рух у танці — все це так манило його. Вона була такою привабливою. Дік справді втратив розум через неї. Тоді він мріяв пов'язати своє життя з цією дівчиною, яка, здавалося, розуміла його найкраще в цілому світі. Лише вона змогла приборкати його непокірний дух, і хлопець добровільно здався в полон її чарів. Але, як виявилося пізніше, дарма.

Девіс усміхнувся спогадам і глянув на завісу дощу, що лопотів по його кросівкам.

— Чудова погода, — долинув до нього голос Джоан.

Дік озирнувся й побачив її біля дверей бару.

— Так, незрівнянна декорація для гри уяви і спогадів, — тихо промовив він і знову заплющив очі.

Дівчина вирішила не турбувати його й попрямувала до бару.

— Не залишишся? — зупинив її голос Девіса.

— Не хочу заважати тобі.

— Заважати? Тільки не ти, — хрипло промовив він.

Від цих слів у Джо раптом залоскотало в животі. Дівчині захотілося таки піти, від гріха подалі.

Дік поглянув на неї.

— Тобі тут буде мокро. Може, сядемо на плетені крісла в кутку тераси?

— Мені все ж краще піти.

— Чому? — зацікавлено поглянув на неї.

Дівчина відвела очі, вдавши, що розглядає двір.

— Просто так відчуваю, — сказала, що перше в голову прийшло.

— Не бійся. Я не стану кусатися, — слабо посміхнувся.

Джо теж не втримала усмішку.

Трішки повагавшись, підійшла до Діка. Він хотів пересісти в крісло, але дівчина його спинила:

— Думаю, на сходах буде цікавіше спостерігати за дощем.

З цими словами сіла поруч і теж задивилася на краплі води.

— Ти так її кохав? — запитала й сама злякалася, що озвучила свою думку.

Він покосився на білявку.

— Сильно, але не по-справжньому, — почулася його тиха відповідь.

— А по-справжньому кохав коли?

— Я й сам намагаюся відповісти на це запитання. Зараз, — пронизав її проникливим поглядом, від якого у Джо знову залоскотало в животі.

Вона і в цей раз поспішила відвести очі. Її поведінка все більше викликала інтерес у хлопця.

— Тобі незручно зі мною? — спитав, спостерігаючи, як вона ніяковіє від його слів та поглядів. — Раніше ми не раз ось так сиділи й спілкувалися. Що змінилося?

— Думаю, це просто такий момент. Дощ, музика, вечір…

— Потанцюємо?

Джоан дещо здивовано поглянула на нього.

— Зараз? — запитала невпевнено.

— Так, — підвівся й простяг їй руку.

Дівчина несміливо торкнулася її. Дік відчув легке тремтіння її пальців. Хвилювалася. Від цього тепер і у нього розлилося приємне тепло в грудях.

— Може, під дощем? — запитав пошепки. — Зараз він теплий, літній.

— Добре, — покірно дозволила йому вивести себе під краплі кришталевої свіжості.

Дік злегка стиснув її долоню. Джоан усміхнулася, й несміливо відповіла тим самим. Тепер у обох тремтливе почуття засіло в грудях. Хлопець торкнувся щокою її волосся й заплющив очі. Зараз вони танцювали чи то під пісню, чи то під мелодію дощу, що довгими нитками срібла спадав до землі.

Раптом Джоан ніби прокинулася й розгублено відсторонилася від Девіса. Він запитливо поглянув на неї.

— Щось не так? — спитав м’яко.

— Ні, просто… Дивне відчуття.

— Тебе воно лякає?

Джо наважилася поглянути йому в очі.

— Так… — прошепотіла ледь чутно.

Девіс акуратно прибрав з її обличчя мокрі пасма волосся, по яким стікала струмком вода на рум'яні щоки. По її спині пробігло тремтіння, і вона знову відвела погляд. Дік усміхнувся й, ніжно торкнувшись її підборіддя, заглянув у сірі очі.

— Я нічого не вимагаю від тебе. Це просто танець. А відчуття… Нас попереду ще чекає дорога. Вона підкаже.

— Ти завжди так спокійно й впевнено відносишся до вибору.

— Це не так, — легенько пригорнув її до себе й вони знову почали повільно танцювати. — Я лиш на вигляд здаюся таким. Насправді в мене дуже багато сумнівів.