Вторгнення

Довгий шлях уже лежав за їхніми плечима. Через декілька днів вони мали бути в тому місці, заради якого подолали стільки пригод. Хвилююче почуття лоскотало в грудях у передчутті події, яку вони кожного року так чекали.

Друзі сиділи за маленьким столиком у готелі й розглядали свої фото.

— А це моя сестра в солодкому кремі, — усміхнувся Макс, поклавши на край столу фотографію з симпатичною рудоволосою дівчиною.

— Це ти постарався? — запитала Кейт.

— Ну, так а хто ще?!

— Ну, звичайно! — передражнила його Ніколь.

Друзі продовжили роздивлятися фото й коментувати їх.

Джоан сиділа в кріслі й була зайнята думками про те, хто міг за ними стежити. Тепер і вона це помітила. А вчора вночі хтось зателефонував до неї в номер і мовчав. Усе це насторожувало.

Від думок у неї розболілася голова. Дівчина пішла до себе раніше за всіх. Прийнявши душ, лягла в ліжко й закуталася в ковдру. Думки не відступали й продовжували надокучати. Вони, як бджоли, роїлися в її голові.

Раптом за вікном зашаруділа гілка дерева. Джо підвелася й завмерла, перелякано дивлячись на кремезну тінь, що з’явилася у світлі місяця. Хтось намагався відкрити знадвору вікно й пробратися всередину. Дівчина в паніці озирнулася. До дверей треба було бігти через усю кімнату. «А якщо не встигну? Якщо у нього пістолет?» — не знала, що робити. Від страху тіло відмовлялося слухатися й тремтіло в передчутті найгіршого. А незнайомець тим часом уже намагався відчинити вікно. Раптом воно піддалося, і в кімнату шмигнуло свіже нічне повітря. «Була не була! Тікай!» — зірвалася з місця Джоан, відкинула кудись на стіл ковдру й чимдуж шмигнула до дверей. Незнайомець завмер, прислухаючись до шурхоту.

Дівчина вибігла з номеру і, не постукавши, влетіла в кімнату Діка. Хлопець ще не спав і читав книжку Боріса Джонсона «Фактор Черчилля: як одна людина змінила історію». Нічна гостя притиснулася до дверей і намагалася перевести подих.

— Це якось навіть неочікувано, — спокійно прокоментував своє враження від несподіванки.

— Діку, — тремтячим голосом промовила злякана дівчина.

— Я.

— Хтось намагається залізти через вікно в мій номер.

Діку більше нічого не треба було казати. Хлопець умить вибіг у коридор.

— Він може бути озброєний, — схвильовано притримала його Джоан, але Девіс уже відчиняв двері до її кімнати.

Номер був порожнім. Вікно залишилося відчиненим, і нічний вітер безтурботно бавився білими фіранками.

— Хто це міг бути? — прошепотіла дівчина.

— Я теж хотів би це знати, — насупився Девіс.