Примирення

— Ну пробач, друже! Я сам не знаю, як так зірвався, — благав Макс Діка, який у цей час збирав речі в своєму номері.

— Я не гніваюсь, Максе. Мені немає до цього діла. Твоє життя, — байдуже відповів той.

— Діку, для мене немає нічого гіршого, коли ти так кажеш, — пригнічено промовив рудий.

— А ти чого від мене чекав? Оплесків?

— Ні, але… Я так заплутався, — сів на ліжко.

— Гарна спроба, та вже стара. Це лише відмазка, і ти чудово це знаєш.

— Діку…

— Досить! Набридло! — сердито вказав на друга пальцем. — Вирішуй свої проблеми сам! Тобі жити з цим, не мені. Зрозуміло?

— Діку…

— Розмова закінчена! — прогримів голос Девіса.

Він впевнено вийшов з кімнати, зіткнувшись у коридорі з Кейт. Вона мовчки посторонилася, пропустивши його, і глянула на засмученого Макса. Вирішила не втручатися й пішла до Джоан. Та в цей час теж збирала речі. Побачивши Кейт, запитала:

— Ти вже?

— Так.

— Швидко. А я сьогодні довго не могла прокинутися.

— Недивно після такої нічки.

— Це точно.

— Джо, тут така справа… — почала невпевнено.

— Що?

— Я не хотіла це говорити, але… Думаю, ти маєш знати.

Джоан припинила збирати речі й запитливо поглянула на подругу.

— Ми з Гаррі помітили дивну річ.

— Про що ти?

— За нами хтось стежить.

— Ти впевнена?

— Пам'ятаєш, в Окленді я і Гаррі потягли тебе по магазинам?

— Так.

— Так ось, ми хотіли перевірити, чи нам не здалося. І все підтвердилось. За нами йшов чоловік в масці й пильно стежив за кожним кроком.

— Хто може стежити за нами? Хтось ще про це знає?

— Дік, звичайно. Він перший, кому слід говорити про такі речі.

— І що він каже?

— Нічого. Мовчки пішов готувати чай, потягнувши за собою Кевіна. Ти ж знаєш його. Все робить потайки. Думаю, він з цим розбереться, але все ж треба бути обережними. Я чого тобі розповіла. Хотіла запитати, чи не може слідкувати хтось з твоїх знайомих? Бо частіше всього ходили за тобою. Може, це збіг. Не знаю.

— За мною? — замислилася. — Не думаю. У мене немає ворогів, які б дійшли до таких крайнощів.

— А твій колишній?

— Оце вже точно ні. Він занадто лінивий, щоб таким займатися. Та й резон йому це робити, коли ми розійшлися?

— Хм.

В цей час надворі до Діка підійшла Ніколь.

— Чи не переборщив ти з Максом? — спитала вона.

— Знаєш що, — намагався стримати роздратування, — я не збираюся нікого няньчити. Ви постійно кажете, що я лідер. Мені набридло це слухати! Якщо він не цінує власне життя, то якої радості я повинен постійно витягувати його дупу з чергової халепи, в яку він вскоче?! З мене досить!

Дік завів «Харлі». На порозі готелю з'явилася Джо. Вона зупинилася й прислухалася до їхньої розмови.

— Може, ти і не нянька, але ти його друг, — наполягала Ніколь.

—- І що пропонуєш? Ходити за ним і стежити, щоб він нічого не наробив? Нікі, я не охоронець, розумієш? Я теж маю своє життя, і мені треба за нього відповідати. Він доросла людина і має голову на плечах. Нехай сам вирішує, що для нього важливіше.

З цими словами мотоцикл хлопця рвонув з місця й покинув територію готелю. Ніколь тяжко зітхнула й сіла на байк. Джоан почала прилаштовувати рюкзак до свого мото.

— Він досі ще сердиться? — запитала у Ніколь.

— Цього разу Макс дійсно перейшов межу.

— Ти себе погано почуваєш? Виглядаєш втомленою, — помітила темні кола під очима подруги.

Ніколь подивилась у той бік, де зник Дік.

— Погано? — з іронією повторила вона й гірко усміхнулася.

Почулися веселі голоси друзів, що вийшли з готелю. Вони дражнили одне одного й жартома штовхалися. Лише Макс ішов сумний. Йому було не до веселощів.

— Час їхати, — сказала Ніколь і завела байк.

— Де Дік? — запитав Макс.

— Якщо зважати на те, на якій швидкості він рвонув звідси, то, напевне, вже доїжджає до Індіо, — зіронізувала Ніколь.

Рудий квапливо сів на свій байк і погнав у той бік, куди поїхав Дік.

Настала глуха тиша.

— А що сталося? — здивовано спитав Гаррі.

— Поїхали, — кинула їм Ніколь.

— Чому в нас завжди так непросто? — зітхнув Кевін.

Вони помчали по запиленій дорозі в напрямку Індіо.

Невдовзі неподалік з'явилася невелика річка. Біля неї друзі побачили Діка та Макса. Вони стояли на березі й розмовляли. Мандрівники зупинились.