Нічна пригода

— Діку!

Девіс, почувши стривожений крив, схопитися з ліжка. У його кімнаті спалахнула світлом люстра, і у дверях з'явилася зблідла Кейт.

— Діку! Макс зараз з балкона впаде.

Девіс чимдуж побіг до товариша. Біля відчиненої кімнати Макса зібралися решта друзів і благали рудого не робити дурниць. Двері на балкон були відчинені. На перилах вихитувався веселун і розмахував рукою.

— Діку, — прошепотів Гаррі, — він же під кайфом, звалиться.

— Я його сам приб’ю, — сердито відповів Девіс і направився до рудого.

— Обережно. Не будь з ним різким, — взяла його за руку Кейт.

— Я справлюся, — відповів впевнено й попрямував на балкон. — Максі! Що ж ти гуляєш без мене? — вигукнув весело.

Рудий, похитуючись, озирнувся й розплився в посмішці.

— Друже, я хочу літати.

— Так не піде. Без мене? Ми ж завжди літали разом.

Макс насторожився й виставив уперед руку, хитнувшись назад. У Діка на мить у середині все похололо. «Дай я тільки до тебе доберуся. Мало не буде», — злився Дік, але продовжував усміхатися.

— Вони мені забороняють літати, — розплакався Макс, указуючи на друзів. — Ти теж будеш відмовляти? Я так хочу полетіти. Далеко-далеко. Я хочу вирватися на свободу. Хочу літати з птахами.

Ніколь зблідла й прикрила рота рукою.

— Ой, леле, а якщо стрибне? Він геть не розуміє, що робить, — шепотіла вона.

Дік вдивлявся товаришеві в очі, готовий у будь-який момент схопити його й затягти на балкон.

— Я хочу, як птах… — шепотів Макс.

— І я хочу, — відповів Дік і зробив крок вперед.

Макс здивовано підняв брови.

— Чесно? — спитав він.

— Так.

— І ти їх не слухатимеш?

— Ні. Хто вони мені? Це моє життя й мені вирішувати, чого я хочу. Дозволиш полетіти з тобою?

Дік підходив ближче.

Макс неочікувано випростався й стривожено закричав:

— Не підходь! Ти хочеш мене обдурити! Не смій!

— Ні, друже, — спокійно відповів Дік. — Я теж хочу звільнитися й піднятися до хмар.

— Не вірю, — затремтів, немов у лихорадці.

Макс притиснувся до стовпа. Він почав перелякано озиратися й щось шепотіти.

Раптом його нога ковзнула й рудий пірнув у пітьму.

— Максе! — з жахом закричали друзі.

Дік кулею підлетів до краю балкону й устиг схопити рудого за руку.

— Не відпускай, — заридав Макс, ніби прокинувшись і усвідомивши, що відбувається. — Не відпускай, благаю! Я хочу жити!

— Ти будеш жити. Тримайся, — намагався витягнути його Девіс.

Інші теж поспішили на допомогу. Кевін схопив рудого за другу руку, і разом вони втягнули дебошира на балкон. Девіс перевів подих і з усієї сили вмазав Максу кулаком по обличчю. Той влетів в куток і заридав ще голосніше.

— Заспокойся, — Кевін втримав Діка. — Він однаково зараз нічого не розуміє.

— Я швидко приведу до тями! — вже не стримував гнів. — Козел, жити набридло?! Так я миттю виб’ю з тебе це лайно! Ідіот!

Макса поклали на ліжко. Дік розбив йому губи, тому Ніколь прийнялася обробляти їх ліками. Рудий стогнав і весь час крутився.

Коли дівчина завершила справу й пішла до ванної кімнати, Макс неочікувано схопився, взяв статуетку, що стояла на маленькому столику, і з силою вдарив Діка. Її гострий кінець глибоко розтяв тому руку. Кров обвила зап'ястя червоним павутинням.

— Максе! — закричала Кейт.

Кевін з Гаррі повалили рудого на ліжко.

— З глузду з’їхав?! — у Кейт вже теж увірвався терпець.

Дік кинув сердитий погляд на рудого й вийшов геть.

З Максом ще довго возилися, поки, нарешті, він не заспокоївся й не заснув.

— Було, було, але ще такого не було, — Гаррі втомлено впав у крісло.

— Де Дік? — спохватилася Кейт. — Йому добряче перепало.

— Джо, можеш пошукати? — звернулася Ніколь до подруги.

Та весь час стояла осторонь й задумливо спостерігала за тим, що відбувається. Вона мовчки кивнула, взяла ліки й вийшла.

Діка в його номері не було. Джоан оглянула готель, але теж без результатів. Ось тепер вона почала хвилюватися.

— Вибачте, будь ласка, — звернулася до консьєржа, — готель за останню годину ніхто не покидав?

— Так, юнак, що приїхав з вами. У нього ще рука була поранена.

— Як давно він вийшов?

— Десь півгодини назад.

— Дякую!

Дівчина поспішила надвір. Обійшла довкола готелю — Діка ніде не було. Тоді направилася до невеликого парку. На цей раз їй пощастило. Девіс сидів на лавці й притискав бандану до руки. Біля нього на асфальті в світлі ліхтаря виднілася невелика пляма крові. Хлопець відчужено дивився кудись у темряву.

— Діку, — покликала Джо.

Він стомлено поглянув на неї й тихо промовив:

— Що?

— Я скрізь тебе шукала.

Девіс промовчав.

— Ти не проти? — вказала на лавку.

Хлопець трішки посунувся, тим самим дозволяючи їй сісти поруч.