Вибір

— Прохолодно, — тремтів Гаррі, коли вони рано-вранці підіймалися до вершини гори.

— Є трохи, — погодилася Ніколь і здригнулася всім тілом.

— Зате ми зараз на вершині, — обійняв її Дік.

Вона усміхнулася й у відповідь обійняла його.

— Так. Ми зараз на вершині.

Вони вийшли на широку зелену галявину, яка обривалася урвищем. Праворуч височів величезний камінь. Джо придивилася. Їй здалося, що на ньому щось написано. Дівчина підійшла ближче. Дійсно, на ньому виднілися стовпчики підписів.

— Дивує? — спитав Гаррі. — Це сліди наших доріг.

Він витягнув чорний маркер і розписався під своїм стовпчиком. Те саме зробив кожен із мандрівників.

Макс підбіг до Діка й закричав:

— Ми знову тут! Чуєш?! Ми знову тут!

— Так, друже, ми знову тут, — обійняв рудого.

Девіс вказав друзям на горизонт і промовив:

— Він знову привів нас сюди.

Джоан глянула на квітучий світанок. На душі було якось дивно: і не радісно, і не сумно. Чи то тривожно, чи то легко. Вона не розуміла, чи їй зараз хочеться плакати, чи сміятися. «Що зі мною», — притисла руку до грудей.

— Візьми. Ти тепер одна з тих, хто збирається на цю гору, щоб нагадати собі — «Я ЖИВУ», — Джордж простягнув їй маркер.

Дівчина несміливо взяла його й підійшла до каменю. Її погляд торкнувся нерівних стовпчиків. Одні були обірвані, і в них не вистачало вже по два, три й більше рядків. Деякі зовсім маленькі. Вона несміливо почала новий, СВІЙ стовпчик.

— А ось народилася ще одна історія вільної людини, — сповістив Дік, і друзі зааплодували новій знайомій.

Джо все ще стояла й дивилася на свій підпис. Серце гупало в грудях, намагаючись щось їй сказати, чи то пожалітися про те, що болить. Може, воно хоче вирвати з себе всі образи й скинути тут у прірву? Відчути полегшення та спокій?

— Ласкаво просимо! — вигукнув Макс, підхопив і закружляв з нею.

— Дивись не впусти! — кинув йому Гаррі.

— Якщо красуня потрапляє до моїх рук, я точно її не випущу, — підморгнув йому рудий.

— Ви тільки подивіться на нього! — розсміялися друзі.

— Мені вже починати ревнувати, чи дати тобі шанс одуматися? — розіграла Ніколь ревнощі.

— Тебе теж покружляти? Зараз організую, — тепер Макс підхопив білявку, але спіткнувся й вони полетіли в кущі, ще більше насмішивши мандрівників.

— Відпочинемо трішки, — сказала Кейт і сіла на зелений килим трави.

Дік тим часом підійшов до каменю й глянув на величезне списане полотно.

— Багато вас тут було, — приєдналася до нього Джо.

— Так.

— Де він? — запитала дівчина.

Дік з сумом вказав на стовпчик, що був обірваний кілька років тому. Це був його вчитель та друг, який не дав йому скотитися в прірву відчаю.

— Його дуже не вистачає у цих поїздках, — промовив байкер.

— Чим він зараз займається? — поцікавилася Джо.

— Здоров’я не дозволяє більше мандрувати. Та він не здався. Зі мною займається організацією мотопробігів, збирає біля себе зневірених і вчить їх робити кроки до перемоги.

— Це дійсно сильна людина.

— Так, — зітхнув. — Відпочинь. Ти стомилася, — вказав на друзів, що сиділи біля урвища.

— Я краще тут, — опустилася на траву.

Дік сів поруч.

— Хоч трохи спала?

— Так, — збрехала.

— Виглядаєш втомленою. Я тобі казав, щоб ти не крутилася. Яка муха тебе вночі вкусила? — посміхнувся.

— Я ще не звикла до вашого життя. Мені незатишно було спати біля чоловіків, міг би і зрозуміти. Ти ж наче не дурний.

— Ти відрізняєшся від загалу, — взяв стеблину в рот. — Відчуття, що тебе виховували прабабусі й прадіди.

— Це погано?

— Навпаки. Просто незвично в наш час. Я звик до іншого.

— Не здивована, — хмикнула.

Девіс покосився на неї й затримав погляд. Джо в цей час дивилася на красивий краєвид, що лежав під горою й простягався вдалечінь. Волосся дівчини було злегка скуйовджене, і неслухняні локони розвівав прудкий вітер, що шмигав між мандрівниками. Юнак задумливо оглядав нову знайому. Він виглядав зацікавленим і водночас сумним.

— Діку, — повернулася до нього.

— М? — відвів погляд.

— Яке почуття викликає у тебе це місце?

— Зараз я вже спокійно підіймаюся сюди. Просто радію, що знову тут і насолоджуюся тим, що знаходжусь так далеко від метушні.

— А раніше?

— Те, що й ти: розгубленість, тривогу й захват.

— Це так помітно?

— Ти тремтиш, але не від холоду.