Похід

— Підйом! — заволав Макс і почав стрибати між друзями. — Настав новий день! Наш день! На нас чекає вершина!

— Я зараз його приб’ю чимось, — невдоволено пробурчав Гаррі й натяг на голову плед.

А рудий все не міг вгамуватися і в самих шортах вискочив надвір, продовживши бігати там.

Дік підвівся й потягнувся. Побачивши Макса, приєднався до нього й тепер обоє дуріли й волали на весь заповідник. Почувши їх крики, Джо вирішила подивитися на це безумство. Не часто вона бачила Девіса таким. Дівчина, потираючи очі, скинула з себе плед, вийшла з будинку і... завмерла. Коли вчора ходила цим двором, навіть не підозрювала, що оточує її в цей момент у темряві. Перед нею, в яскравих променях ранкового сонця величезною зеленою стіною здіймалися до неба гори. Вони були окутані прозорою накидкою туману, вимиті нічним дощем і дихали свіжістю й прохолодою. Потужні, непокірні, величезні гіганти, з яких звисала довга пишна сива борода водоспаду. Вода в ньому шуміла довгими пасмами кришталево чистої води. Коли Дік сказав учора Джо, що дивний звук, який вона почула — це шум води, то хіба вона могла уявити таку красу, ці неймовірні потоки, що мчали ніби з самих небес. Джо затамувала подих. Такого вона ще не бачила. Адже будиночок в порівнянні з цією величчю та й вона сама здавалися такими крихітними.

Побачивши обличчя дівчини, Дік весело прокричав:

— Незабутнє видовище, чи не так?

— Я шокована, — не відводила погляду від гір, шукаючи ногою сходинки.

— Хіба в місті таке побачиш? — підійшов до Джо, запропонувавши їй руку. — Під ноги теж іноді треба дивитися. Впадеш.

Вона усміхнулася й оперлася на його руку. Дік обійняв її за плечі й тепер вони разом милувалися багатою картиною природи.

— Це щось неймовірне, — вимовила Джоан.

— Це те, що ми наполегливо не помічаємо, занурившись у свої проблеми. Ти вчора не розгледіла гори, почула лише шум, бо тебе оточував морок ночі та туман. А коли сьогодні встало сонце, ти змогла побачила справжню красу навколо.

Дік сильніше притиснув її до себе, підморгнув і пішов у будинок будити решту. А Джо все ще не могла відвести погляд від гірської краси. Непомітно до неї підібралася несмілива думка: «Він має рацію. Ми занадто вже зациклені на собі. Нічого не помічаємо».

У цей час Дік намагався розбуркати товаришів, але марно. Тоді він схопив відро води й почав усіх поливати. Будинок вибухнув криком і міцними слівцями.

У двір в'їхала машина. Це Норд повернувся з ранкового огляду території. Побачивши, як з хати вискакують, ніби ошпарені, гості, дід хихикнув і, взявши з заднього сидіння величезну сумку, попрямував до мандрівників. А ті бігали зеленою соковитою травою, кричали, билися й голосно реготали.

Норд промовив тихо:

— Як дітлахи, чесне слово.

Він пішов у будинок і почав викладати з сумки їжу.

— Вам допомогти? — спитала Джо.

— Не треба, йди до друзів. Диви що витворяють.

— Вони завжди такі?

— Ох, — хихикнув старий. — Та скільки я їх знаю, вони ось так завжди зустрічають ранок. Як навіжені гасають по всьому дворищі й кричать так, що потім я з тиждень ходжу й зазиваю лісових тварин до годівниць. Всіх зараз поперелякують.

Розсміявся. У його грудях заграла хриплувата гармошка, і сміх перейшов у гучний кашель.

— Ох ти ж… кхгм, — пробурмотів він і поставив чайник на вогонь.

Незабаром усі сиділи за столом, який швиденько накрили дівчата, і снідали, весело розмовляючи про якісь дрібниці. Після цього хлопці почали витрушувати все зі своїх рюкзаків та заново наповнювати їх, але вже лише самими необхідними речами.

— Що відбувається? — запитала Джо у Гаррі.

А той не міг визначитись, яку футболку одягнути.

— Джо, червону чи краще жовту? — метушився він.

— Гаррі, ти мене чуєш?

— М?

— Що ви робите?

— Те, чим і ти давним-давно маєш зайнятися — підготовкою до походу. То яку одягнути?

— До походу? — здивувалася.

— У гори, — почувся поруч голос Діка.

Вона озирнулася. Девіс уже приготував свій рюкзак і тепер перевіряв кілька мотків товстої мотузки.

— Ми не домовлялися про похід, — обурилася вона.

— Та ми взагалі ні про що не домовлялися, — посміхнувшись, знову підморгнув їй. — Не гай час і збирайся.

— Джо, так червона чи жовта? — не міг заспокоїтись Гаррі.

— Обидві одягай, — пожартував Дік і, закинувши на плечі трос, пішов надвір.

— Яких сюрпризів мені ще очікувати? — насупилася дівчина, яка не розраховувала окрім поїздки на такі витівки.

Близько десятої ранку вони рушили в дорогу.

— Чекай нас завтра ближче до ночі! — вигукнув Кевін Норду, коли вони вийшли.

— Мені може хтось розповісти, що відбувається? — спитала Джоан у Діка. — Куди ми йдемо? І що то за чорний рюкзак, який ти мені видав?