Дика зграя

Джоан зупинилася в маленькому готелі на березі річки. Вечір непомітно поглинав день і розповзався над землею густою темрявою. Міссурі золотилося під дотиками променів заходу сонця і, прицмокуючи, облизувало солодкий, зігрітий вдень берег, що спалахував вогниками невеликих будиночків. Тиша та спокій. Дівчина стояла на балконі з чашкою кави, заплющила очі й насолоджувалася свободою. Важкі думки та неприємні спогади поки що відправила у відставку. Зараз хотілося жити цим незабутнім моментом.

Несподівано налетів вітер і штовхнув дівчину в спину. Вона усміхнулася, поставила на невеликий столик чашку з кавою й повернулася до своєї кімнати. Через декілька хвилин Джоан була одягнена у шкіряні штани, куртку та зав’язувала на голові бандану. А ще через деякий час гнала байк уздовж берега. На вустах весь час красувалася усмішка. Як же було добре! Незабутні хвилини: швидкість, красивий краєвид і свобода!

Оглянувши все довкола, зупинилася біля річки на околиці містечка. Шурхіт хвиль був непоганим співбесідником. Наспівував приємну пісеньку, заспокоював, навіть зупиняв час.

Раптом ідилію порушив рев мотора. Джо озирнулася й побачила, як у її бік на великій швидкості мчав байкер. Слідом за ним з'явилися ще декілька. Дівчина стиснула кермо мотоцикла й насторожилася. Несподівані гості під'їхали ближче й почали кружляти довкола неї, піднімаючи стіну пилюки. Ватажок з густою бородою мав неприємний суворий вигляд, одягнений в шкіряну потерту одежу, а тіло було вкрите татуюванням. Його товариші виглядали не краще.

— Заблукала, крихітко? Допомогти? — гаркнув бородай.

Його слова підтримав бридкий регіт інших байкерів.

Джоан намагалася виглядати спокійною й лише спостерігала за тим, що відбувається.

— Тихо запитав, напевне, — гримнув жартом ватажок. — Зараз спитаю ближче, — направився до неї.

І знову гучний сміх.

— Ей, у нас гості, — зупинив бородатого один з байкерів.

На дорозі в темряві заблимали нові вогні й почувся важкий рев моторів. З непроглядної ночі під звуки приємного року виїхала ще одна група байкерів. Їх очолював «Харлі-Девідсон», що виблискував у вогнях нічного міста. Велично та впевнено. Ще трішки й Джо змогла впізнати в юнакові, що сидів на ньому, того самого незнайомця, якого бачила з кралею в червоній машині, коли зупинилася біля світлофора. Він разом з друзями пригальмував і зухвало поглянув на бородатого.

— Нема з ким колеса почесати? — спитав насмішкувато. — Можу підсобити, — кивнув у сторону дороги.

— Девіс, ти мене дістав! — кинув басом здоровань.

— Набридло пасти задніх?

— Цього разу я тебе провчу! — здоровань повернувся до своїх товаришів. — Покажемо засранцю, на що ми здатні!

— Життя таки не навчило, — насмішкувато зітхнув один з товаришів загадкового Девіса.

Джоан встигла помітити, як ватажок на «Харлі-Девідсоні» кинув на неї зацікавлений погляд. У наступну мить заревіли двигуни й обидві групи рвонули в бік міста.

Дівчина зітхнула з полегшенням. Ця зустріч нагнала трішки страху й розвіяла спокій.

— Невже впізнав мене? — замислилася, дивлячись в ту сторону, де зникли байкери.

Зі сторони міста почулися поліцейські сирени. Джо хмикнула й хитнула головою.

— Напевне, місцеві зірки доріг, — прошепотіла й вирішила повернутися в готель.

Ранок прокинувся в чудовому настрої. Містечко ще ніжилося в солодкому сні й не поспішало випускати на свої дороги шум і метушню.

Джоан зібрала речі й вирішила продовжити подорож. Вона неспішно їхала на байку й оглядала, чим ще жило містечко.

Завернувши за ріг вулиці, побачила скупчення поліцейських машин та мотоциклів. Дівчина загальмувала, придивилася й впізнала того самого байкера на «Харлі-Девідсоні», якого бачила вночі. Він і його друзі були оточені копами й вели з ними зухвалу бесіду. Джоан не знала, нащо їй це, але все ж під’їхала до тротуару й вирішила поспостерігати за тим, що відбувається. На свою голову, бо в цю мить її запримітив один з копів і вже йшов до неї. Дівчина тихо вилаялася. Круглий, як пончик, чоловік у формі примружився, придивляючись до незнайомки.

— Ваші документи, — попросив він.

Джоан зневажливо оцінила на його блакитній сорочці засохлу червону пляму від кетчупу й витягла права.

— Ну, і куди прямуємо? — насмішкувато спитав коп.

— Вперед, — кинула неохоче.

— Байкерша? Ще одна? Раніше тут не бачив, — оглянув дівчину з ніг до голови.

— Є проблеми? — вколола поглядом.

Поліцейський знову оглянув її й таки віддав документи, повернувшись до своїх.

У цей час хлопець на «Харлі-Девідсоні» помітив незнайомку й тепер зацікавлено спостерігав за нею, ігноруючи питання червоного від люті копа.

— Я тебе питаю, кровосос! — кричав чоловік. — Скільки ще тероризуватимеш наше мирне місто?! Я тобі цього разу таке влаштую, на все життя запам'ятаєш! І не подивлюсь, хто твій батько! Ти мене слухаєш?!

Хлопець глянув на нього й спокійно відповів:

— Я схожий на ідіота?