Глава 9

Втомившись від швидкого бігу, німфа присіла на ганок гарного великого будинку. Якраз у цей момент Горинич похмуро вийшов з дому, дбайливо тримаючи за куточок Надійкину хустинку. Він з нею весь попередній день не розлучався й усю ніч. Як зайшло сонце, навіть спробував по хустці, як собака-шукач по сліду, знайти дівчинку. Але не вийшло. Сліди плутали і губилися, наче хтось морок навів. Отут він і подумав про Лісовика, майстра морок наводити. Тільки Яга та Кощій знову йому не повірили, коли він під час сніданку озвучив їм цю думку. Косолапо ступаючи сходами, Горинич сумно схлипнув і завмер, побачивши лісову німфу.

Він здивовано обернувся на двері, потім глянув на златовласу красуню. Потім одну голову повернув до дверей, а дві інші – до німфи. Переконався, що Яга не виходила слідом. Але ж ось вона!

– Кинь, Яга, жарти зі мною жартувати… – пирхнув Горинич і збирався йти далі, коли захекана красуня крикнула йому вслід:

- Не Яга я, а її сестра! З Надійкою лихо сталося!

Горинич аж хустку випустив і, всі три рота відкривши, завмер.

Ворон тихо чистив пір'я, сидячи на ганку.

- Ка-ар! - відволікся він від ранкової процедури. - Нічого з нею не сталося! У лісі вона десь.

- Ти звідки знаєш? – здивувався Горинич, зовсім забувши про хусточку, що впала.

- То я лист твій вчора їй відносив! – обурився Ворон, ніби його звинувачували.

- Я ж писати не вмію! – вигукнув Змій Горинич, і відразу залився фарбою, згадавши про німфу, що сиділа на сходах.

Ворон байдуже знизав плечима.

– Кар! А хто ж тоді листа в ящик для відправки кинув? – і допитливо глянув на Горинича.

- Це Цар Озерний та Лісовик спромоглися, - втрутилася німфа. – Ведіть мене до Яги та Кощія якнайшвидше, у мене зовсім часу немає. Якщо мене довго не буде, то бути біді ще більшій.

Горинич, не зволікаючи, кинувся до дверей, пурхнув у будинок, наче метелик, а не огрядний триголовий дракон.

– Яга! Ходи сюди! – з порога закричав Горинич. - Я був правий! Я був правий! Надійка в біду потрапила!

Тут він згадав про хустку, яку впустив. Яга неквапливо вийшла з їдальні, а потім і Кощій здався.

– Що ти, Гориничу, знову надумав?

Вона так і завмерла посеред кімнати, побачивши німфу, рідну сестру. Так різко зупинилася, що Кощій ледь не врізався в неї. Почав обурюватися. А потім підняв голову, і очей не зміг відвести – перед ним стояли дві Яги, одна на одну, як дві краплі води, схожі.

– Дива та й годі!
- Ягинюшка! - Вигукнула німфа і кинулася в обійми сестри. 

Яга схаменулась, стала сестру обіймати, поцілувала в обидві щоки.

Горинич за цей час встиг надвір збігати за хусткою, повернувся і тепер нетерпляче переступав з ноги на ногу.

- Ну досить! - Вигукнув Змій Горинич, рознімаючи сестер. - Намилувалися і буде! Там Надя в біду потрапила, а вони тут цілування влаштували!

Тут Кощій та Яга знову звернули на нього увагу. Німфа стала плутано поспіхом розповідати, що з Надією трапилося. А Ворон у відчинені двері підкаркував їм. Кощій розсердився. Спершу на себе самого за те, що одразу Гориничу не повірив. Потім на Горинича – за те, що не наполяг на своєму, та на Ягу, бо вона Кощія підтримала. А вже потім на Озерного Царя та Лісовика. Із зовнішнім супостатом легше впоратися, ніж себе перемогти.

- Ти, німфа, зі мною підеш. Як прийду - прикинешся, що біля озера мене зустріла, щоб у тебе самої біди не було. А ти, Яга, з Гориничем удома залишишся, нас чекати. Чекайте тільки, зберуся, – і він помчав.

Горинич зашльопав слідом, обурюючись на ходу, що він перший Надію рятувати піде, і сперечаючись з Кощієм, що твердо вирішив усе. А сестри почали поспіхом обмінюватися історіями свого життя.

Кощій швидко обернувся. Ворона на розвідку послали, подивитися, що Цар і Лісовик роблять і як їх зненацька застати. Птаха Лісовик не запідозрить. Сам Кощій білкою став, а німфу до озера відправив, як і домовились раніше. Німфа йти відмовлялася, хотіла з сестрою довше побути. Але здалася. Вирішили, що тепер, коли правда стала відомою, вони зможуть і так бачитися іноді. Наговоритися і секретами поділитися один з одним встигнуть ще.

Ворон над лісом покружляв, потім прилетів, розповів Кощію, що бачив.

Кощій його додому відіслав, щоб Яга з Гориничем не хвилювалися і дурниць не наробили за його відсутності.

Дістався він до заповітної галявини, прийняв справжню подобу і став перед Лісовиком і Озерним Царем.

Цар руками сплеснув.

- Йой! – каже. – Невже сам прийшов? - І давай голосити: - Старшонькай мій, синочку!