Качку Ганна поставила в піч ще вдосвіта, задовго до того, як ми виїхали до академії, і коли ввечері вона внесла її на великій таці, обкладену печеними яблуками й политу чимось темним і медовим, я думала лише про одне: у нашому домі результат іспиту знали раніше, ніж мірило повернули в мій бік. Качка — Яремина улюблена. На мою честь пекли б сирник із родзинками, але сирника того вечора не було, і ніхто, здається, цього не помітив, окрім мене.
Вечеряли в малій їдальні, по-родинному. Батько власноруч запалив свічки, тобто глянув на них, і вони спалахнули всі дванадцять, рівненько, як солдати на огляді. Мама поставила посеред столу вазу з півоніями, які в неї цвітуть до перших морозів, бо хто ж їм заборонить, коли господиня дому — майстриня Життя. Усе було так гарно й так урочисто, що мені хотілося залізти під стіл, як у шість років, коли я розбила прадідову чорнильницю.
— Найкращий шматочок — панночці, — оголосила Ганна й поклала мені на тарілку стегенце, рум'яне, з хрусткою шкіркою.
Двадцять років Ганна ставила тацю на стіл і йшла собі на кухню, а ми з Яремою билися за те стегенце виделками, поки мама не робила страшні очі. Тепер мені його піднесли без бою. Я подякувала й подумала, що так, мабуть, годують тих, кого вже не сподіваються вилікувати: смачно й не питаючи, чи їм можна.
— Ти тільки не переймайся, сонце, — сказав батько, втретє за день і щоразу трохи іншим голосом, ніби підбирав ключ до замка, якого досі не мав потреби відмикати. — Резерв — то ще не вся людина. Он у мене в полку був інтендант, сотні зо три енергонів, не більше, а без нього ми б під Чорним Бродом з голоду повиздихали раніше, ніж до нас дісталися б…
— Остапе, — м'яко сказала мама.
— А що я? Я кажу, що гідна була людина.
Інтендант. Я встромила виделку в качку й усміхнулася якомога переконливіше, бо батько справді хотів як краще, він узагалі не вміє хотіти інакше. Просто втішати він навчений хіба що вдів своїх офіцерів, і на доньок ця наука, як виявилося, не поширюється.
Потім він повернувся до Яреми, і за хвилину вони вже були далеко — там, куди мене з моїми п'ятьма сотнями не візьмуть навіть інтендантом. Батько відсунув соусник, умочив палець у вино й заходився креслити на скатертині план академічного полігона: тут вогняні доріжки, тут яма, куди першокурсників скидають на другому тижні, тут сидить декан бойового відділення, старий лис, який удає глухого, а сам чує, як миша під підлогою зітхає. Ярема слухав, забувши про їжу, перепитував, сперечався, і очі в нього горіли так само, як у батька, тим рудуватим відсвітом, що з'являється в них обох, щойно мова заходить про вогонь. Раніше я думала, що й у мене такий є. Раніше я взагалі багато чого про себе думала.
Мама під столом знайшла мою руку й потисла, коротко, двічі. Так вона тисне руки пацієнткам у клініці перед тим, як сказати, що зморшки приберемо, а от із шиєю, на жаль, уже нічого не вдієш.
Качка, до речі, була дуже смачна. Я з'їла все до кісточки, бо горе горем, а Ганна образиться.
* * *
Перші дні я ще сподівалася, що мені здається. Кожну дрібницю окремо можна було пояснити втомою, клопотами, зборами Яреми до академії, і я сумлінно пояснювала, одну за одною, аж поки пояснень не назбиралося стільки, що вони самі стали доказом.
Ганна тепер питала про обід спершу Ярему, а тоді вже, спохопившись, мене. Батьків ад'ютант, сивий Маркіян, що десять років поспіль кланявся нам обом однаково, ніби міряв уклін лінійкою, почав кланятися братові трішечки нижче. На півдолоні, не більше, але я з дитинства маю око на такі речі. Мама покликала мене допомагати в клініці, і я навіть зраділа, доки не з'ясувалося, що йдеться про приймальню: записувати пань на процедури й відповідати на листи. «Ти ж у мене така акуратна, сонце». Я акуратна, це правда. Мій вогник на іспиті теж був дуже акуратний.
А Ярема нічого не помічав, і сердитися на нього за це було так само марно, як на сонце за те, що воно не помічає свічок. Він щоранку йшов на батьків полігон за садом, повертався під обід, мокрий, щасливий, пропахлий паленим каменем, хапав зі столу, що траплялося, і вже з повним ротом розповідав, що сьогодні втримав дві цівки воднораз. «Яр, ти б бачила!» Я, власне, бачила. З вікна моєї кімнати полігон видно як на долоні.
На п'ятий день батько покликав мене до кабінету.
Кабінет у нього такий, яким і має бути кабінет магістра Вогню: камін, що горить без дров і не гасне, відколи я себе пам'ятаю, обпалена з одного боку мапа на стіні й стіл завбільшки з невеличкий плац. За цим столом батько вичитував нас за двійки й розбиті шибки. Цього разу він за стіл не сів, а опустився в крісло навпроти мого, у те, що для відвідувачів, і я зрозуміла, що розмова буде делікатна, ще до того, як він відкашлявся.
— Я тут написав одному чоловікові, — почав він, розглядаючи власні руки. — Ми з ним служили. Він тепер тримає школу артефакторів у Вишгір'ї. Місце тихе, майстри добрі, гуртожиток, кажуть, теплий. Візьмуть тебе без черги, хоч завтра.
— Мене й з чергою візьмуть, тату. У них поріг двісті.
Він скинув на мене очі, і я встигла побачити в них розгубленість командира, у якого бій щойно пішов не за планом.
— Та я ж не до того. Артефактор — то шановане ремесло, Ярино. Без артефакторів жодне військо… — Він затнувся, певно, згадавши інтенданта. — Твій дід, між іншим…
І замовк. Про діда в нас говорять, як про погоду в горах: коротко, обережно й краще не проти ночі.
— Що дід?
— Нічого. — Батько підвівся, підійшов до каміна й навіщось поправив кочергою вогонь, який ніколи цього не потребував. — Ти подумай, сонце. Я ж не жену.
Я пообіцяла подумати й вийшла. Уже в коридорі, біля вікна, спробувала чесно розібратися, що саме мене так обпекло, адже він не сказав жодного кривого слова. Навпаки, усе влаштував: домовився, подбав про теплий гуртожиток. Мабуть, саме це й обпекло. Листа він написав раніше, ніж спитав мене. І ще те крісло. За двадцять років я наслухалася в тому кабінеті всякого, й крику теж, але кричав батько завжди з-за столу, як на свою. Крісло для відвідувачів тримають для чужих, із якими треба обережно.
#937 в Фентезі
#2941 в Любовні романи
#785 в Любовне фентезі
зазаконамимагії, магічна школа і повільне кохання, від суперників до закоханих
Відредаговано: 16.11.2026